Розділ 3. Зайчик-пострибайчик

Розділ 3. Зайчик-пострибайчик

Фенікс набрав товариша, якого попросив передати подарунок на День закоханих. Його слова звучали набатом у скронях.

– Стерво твоя Юлька! – емоційно вигукнув чоловік, як тільки Олександр запитав про кохану. Він не хотів вірити, що побачене ним – правда. – Ти ж потрапив з хлопцями в оточення. Керівництво думало, що вже й немає вас, бо поливали вас щедро вогнем. Але я знав, що ти виживеш! А вона, хвойда, знайшла якогось пацика та з ним скрізь лижеться. Фу, гидко дивитись. Я ж, дурень, сунувся до неї, як ти й просив. Двері у її квартирі відчинив чоловік у рушнику на стегнах, а за ним і та курва з’явилася. Ще й усміхалася, бо бачила, що в руках я тримав цукерки та невелику коробочку у формі серця, – емоційно розповідав чоловік.

– Ти віддав? – нарешті запитав Фенікс.

– Ні, зацідив у щелепу тому мурлу!

– Для чого? То її вибір, – якось відсторонено та беземоційно мовив Олександр. Йому здавалося, що то все якийсь сон, що не могла його Юля так з ним вчинити.

– Шльондра вона остання! Як звістку від твоєї мами почула, що ви в оточення потрапили, то почала хвостом крутити, – розповідав побратим. – Я їй не віддав каблучку. Сестрі твоїй віддав і малим цукерки.

– Дякую, – сухо відповів Фенікс. У горлі геть пересохло.

Після розмови з побратимом, зателефонував додому. Мама одразу ж плакати почала, коли його голос почула.

– Синку, Олександре, синочку, живий! Яка ж я щаслива. Олю, Сашко телефонує! Живий! – щиро раділа жінка.

– Мамо, все добре, не хвилюйся так, – переживав за рідненьку Фенікс.

– А я вірила! Я знала, що з тобою буде все добре. Я щодня до церкви ходила, щоб Господь зберіг. Як ти? Де ти? – питала матір.

– Все нормально, живий, – не вдавався у подробиці Олександр. – Ти як? Як тато? Як Оля з малими?

– Тато на твоєму СТО днями й ночами пропадає. Набрав у бригади старшокласників, вчить їх ремонтної справи. Твої хлопці тільки йому свої машини довіряють. Оля добре, малі хату перевертають, тобі вже купу малюнків намалювали. Я крутила-вертіла той малюнок, що воно таке, а Катруся мені пояснила, що то салют. Його мають дати, коли ти повернешся, – розповідала жінка.

– А Юля як? Ти її бачила? – таки запитав у матері.

Тут жінка замовкла. Вона підбирала слова, не знала, що і як сину сказати. Добре бачила, ЯК він кохав ту дівчину. Не подобалася вона їй, материнське серце не обдуриш, але й синові не хотіла нав’язувати свою думку, бо йому з нею жити. А тепер не знала, чи добре, що йому з нею не жити, чи наврочила вона, що та Юльця повіялася.

– Бачила, синку, – після тривалої паузи відповіла жінка. – Ми з нею мало говорили. Спитала про тебе.

– Мамо, ти бачила її з іншим? – запитав, щоб поставити для себе крапку.

– Так, синку, – відповіла матір. Хай, краще, від неї почує правду, а не інші розкажуть.

От і зараз Фенікс співав та згадував той день. Чомусь перестали для нього усі жінки існувати крім мами та сестри. А сьогодні... Коли почув Любу, коли відчув її біль, коли ніби побачив своїми очима її історію, яку вона виливала у пісні... Щось чиркнуло. Ніби у пітьмі хтось запалив той маленький сірник на протязі і зараз від того маленького вогника залежить, чи він згасне, чи зможе розпалити полум’я фенікса...

– Чудове, душевне та глибока виконання. Віддячте нашим учасникам оплесками. А тепер пропоную виконати учасникам найніжнішу, на їх погляд, пісню, – мовив ведучий.

Чоловік вловив фаворитів публіки та попросив Любу та Фенікса співати останніми.

Коли дійшла черга Люби співати, вона знову співала без фонограми. Але цього разу вона була сміливішою та вирішила поспілкуватися із людьми, які були у залі.

– А зараз хочу запитати чоловіків, – вперше за весь вечір усміхнулась Люба. – Скажіть, кого ви любите найніжніше?

Люба підійшла до молодят та простягнула мікрофон нареченому.

– Новоспечену дружину, – мовив чоловік та поцілував дружину.

– А ви кого? – запитала у чоловіка, який розчервонівся, як буряк.

– Коханку! – зізнався чоловік, а коли усі зареготали, додав: – А що? Правда ж.

– А ви кого? – запитувала далі Люба.

– Маму, – відповів інший чоловік.

– А ви? – підійшла до ведучого. – Подумайте. Кого любите най-най-найніжніше?

– Донечку! – впевнено відповів чоловік, усміхаючись.

– Мій тато колись казав, що чоловіки пристрасно, віддано, щиро можуть кохати дружину, ну, а хтось коханку, – жартувала Люба. – Вдячно та тепло чоловіки люблять своїх матусь. Але найніжніше люблять своїх донечок. Ця пісня звучить для усіх донечок, які мають найніжнішу татусеву любов. Татусі, запрошуйте донечок на танець, – запропонувала Любов.

Цього разу вона попросила музиканта знайти мінус пісні дуету «Світязь» «Донечка маленька». Хоч і не сучасна фонограма, але слова одразу ж відгукувалися у серцях присутніх. На центр зали вийшли тата з доньками. Вийшла наречена з татом, дівчатка з молодими татусями та сивочолі чоловіки зі своїми доньками, які для них все одно були маленькими, скільки б років їм не було.