Розділ 10.1

– Максиме, сядь! – командує дідусь, і хлопець наче згадує, що тут є ще люди. Дивно, та він його слухає. Сідає за стіл поруч з матір’ю і дивиться на нас двох. Я ховаю руки під стіл, щоб Макс не побачив мою обручку, хоч і розумію, що скоро все одно правда відкриється. 

– Послухайте, Єва дійсно вагітна від мене, – Макс розпочинає першим. – Ми не планували цю дитину. Та що там казати – це був всього лиш секс на одну ніч. 

– Тобі варто зупинитися, – цідить дідусь, і зараз я дуже йому вдячна. Моє обличчя горить від сорому, а донечка штовхається в животику, наче їй також некомфортно. 

Яка ж я дурна! Ще хвилювалася, що Макс подумає про мене, коли дізнається про весілля. Та він просто мудак, якого досі захищає мама!

– Я хочу пояснити! – продовжує Макс. – Не знаю, що там вам розказала Єва, але я не буду виховувати цю дитину. І вам не раджу втручатись у це. Я ще занадто молодий, щоб міняти підгузки. 

– Тобі й не доведеться, – сухо відповідає Мирон. – Не буду говорити, яким мудаком ти зараз себе показуєш. Дуже сподіваюсь, що з часом сам усе зрозумієш. 

– Що ти маєш на увазі? – Макс напружується. Він дивиться то на мене, то на Мирона і чекає пояснень. – Зажди! Ти одружився?

Він помічає обручку на пальці брата, а я розумію, що скоро настане кульмінація моменту. Глибоко вдихаю і… видихаю.

– Сину… – Юлія торкається плеча Макса. – Мирон одружився з Євою. 

– Що? Це такий жарт? – Макс сміється, але всі за столом залишаються серйозними. – Якого біса?!

– Я взяв на себе відповідальність за твою дитину, – пояснює Мирон. – Можеш не дякувати. 

Стає тихо. Макс обмірковує те, що щойно почув, і я дуже сподіваюся, що він не буде більше істерити. Йому ж краще, адже він перед усіма висловився щодо мене. Дитина йому не потрібна. 

Чому ж тоді він мовчить? Чому не радіє?

– Буде краще, якщо ти не будеш втручатися у життя Мирона та Єви, – говорить дідусь. 

– Ти дійсно вийшла за нього? – цідить Макс. – Чому? Дай здогадаюсь! Мирон оплатив твоє навчання? За це ти продалася йому? 

Відчуваю, як на очі навертаються сльози. Як він може таке говорити? Макс добре знає, що в мене нікого немає. Я просто хотіла врятувати донечку. 

– Досить! – дідусь гримає кулаком по столі, і я сіпаюсь від цього звуку. – Ти не маєш права звинувачувати її! 

– Мені треба… – хапаюсь за руку Мирона, і він стурбовано дивиться мені в очі. – У вбиральню. 

– Ходімо, – Мирон підводиться, а за ним і я. Та Макс теж не збирається сидіти на місці. Його переповнюють емоції, і це погано. 

Я обов’язково проведу з ним розмову, але не тут і не зараз. Його мама мене ненавидить, а дідусь не має все це вислуховувати. Навіть якщо мене розриває зсередини, я буду стримуватися до того моменту, коли покину цей дім. 

– Ти як? – питає Мирон, коли виходимо в коридор. – Я думаю, що на цьому вечерю можна закінчити. 

– Я теж так думаю, – киваю. – Почекаєш мене тут? 

– Звісно, – він киває, а я заходжу у вбиральню. Мию руки холодною водою і дивлюсь на своє відображення. Мені треба заспокоїтися. Не можна наражати на небезпеку донечку. 

Але що б я не робила, нічого не допомагає. Я опинилася в паскудній ситуації. А найгірше те, що Макс показав себе з найгіршого боку. Саме з того боку, який я ніколи не помічала. Не зважала на нього, дивлячись на гарну картинку. Лише тоді, коли він відмовився від нашої дитини, я зрозуміла, що покохала не того. 

Макс ще сам дитина і мама ним вдало опікується. Навіть після того, що він зробив, стоїть на його боці, а винним вважає Мирона. 

Здається, я потрапила в божевільню. Тікаючи від одних проблем, натрапила на інші. 

Не знаю, як з ними розібратися, але сидіти тут вічність – теж не варіант. Саме тому відчиняю двері і потрапляю в епіцентр скандалу між братами. 

– Ти мудак, братику! Скористався нею, поки мене не було! – цідить Макс. Здається, за ці кілька хвилин, що мене не було, він розізлився ще більше. 

– Ніхто ніким не користувався! – відповідає Мирон. Його спокою можна позаздрити. Він дивиться на мене, а тоді бере мою руку у свою. – Нам уже час. А ти охолонь. Сам сказав, що ні Єва, ні дитина тобі не потрібні. 

– А тобі вона навіщо? – кричить Макс, коли ми прямуємо до дверей. – Єва – не твій тип. Вона затуркане дівчисько з купою проблем. Ще й вагітна не від тебе. Не думав, що ти настільки благородний. Чи є якась інша причина? 

Мирон зупиняється, а тоді глибоко вдихає і видихає. Я розумію, що не такий він і спокійний, яким хоче здаватися. Але все одно стримується і не ображає брата. Хоча міг би. 

– Причин багато, – відповідає. – Одна з них – я ніколи б не кинув свою дитину.

Макс зціплює зуби. Він дивиться на брата з ненавистю в очах, а я боюсь, що зараз ці двоє поб’ються. Страх настільки сильний, що пробирає до кісток. 

Це все через мене… 

Хочу щось сказати. Якось все це зупинити, але натомість втягую ротом повітря, бо різкий біль у животі не дає кричати. У мене підкошуються ноги, але Мирон встигає мене підхопити.