Розділ 10

– Що тут відбувається? – на порозі вітальні з'являється дідусь, і, чесно кажучи, я рада його бачити. – Ви вже встигли посваритися? 

– Нічого такого, – говорить Мирон. Він не згадує про те, що мама не задоволена. Та мені здається, що дідусь і сам усе знає. 

– Добрий вечір! – вітаюсь з ним. 

– Привіт, Єво! Як ти, люба? – питає дідусь Арсен. 

– Усе добре, – відповідаю. – Мирон сказав, що ви хотіли ще раз зустрітися…

– Саме так, – чоловік сідає на диван поруч з донькою, і я краєм ока спостерігаю за нею. Все така ж не задоволена. – Вчора було багато гостей і ми практично не спілкувалися. Треба це виправити. Тепер ти бажана гостя у нашому домі. Пам'ятай про це. 

Я усміхаюсь. Просто цей дідусь дуже хороший і подобається мені. Було б чудово знайти контакт і з мамою Мирона, та щось мені підказує, що це неможливо. 

– Вечеря готова! – у вітальню заходить покоївка, і я дивлюсь на неї. 

– Прекрасно! – відповідає дідусь. – Тоді накривайте на стіл. 

Мені здається, що мама Мирона буде щось питати, але вона вдає з себе німу і сидить з таким виразом, наче її дуже сильно образили. А ще від мене не приховується той факт, що зараз вона на боці Макса, і мені це дещо не зрозуміло. 

Яким би не був Мирон і які б не були у нього причини одружуватися зі мною, він єдиний, хто допоміг. Макс забув про свої обіцянки та поїхав відпочивати. А що, якби я не зустріла Мирона? Що б тоді зі мною було? 

Ми сідаємо за стіл через кілька хвилин. Юлія навпроти нас з Мироном, а дідусь – по центру. 

Їжа здається мені дуже апетитною, але напругу за столом можна їсти ложкою замість вечері. 

– І що, ми всі будемо вдавати, що так і має бути? – все-таки Юлія не витримує. – Дитину зробив один. Одружився інший. Та якщо хтось дізнається – нас просто засміють! 

– Тоді варто тримати язика за зубами, – доволі спокійно відповідає дідусь. – Юліє, ти маєш розуміти, що всієї цієї ситуації не було б, якби Макс з самого початку взяв на себе відповідальність. Але він, на жаль, не вміє цього робити. 

– Тобто ти готовий прийняти все, як є? – цідить Юлія. – Ця дитина від Макса! Він має її виховувати! 

– Не думаю, – видно, що дідусь потрохи втрачає контроль. – Ми всі чудово знаємо, що для тебе Макс – найкращий син у світі, але це не так. Він – гімнюк, який відмовився від власної дитини! 

Ого! Оце так дідусь! Сказав усе, як є насправді. 

Юлія буквально задихається від злості, але мовчить. Я теж ні пари з уст, і лише Мирон крутить у руці виделку та усміхається. 

Мені здається, що в цій ситуації найгірше вже відбулося, але це не так. Ми всі чуємо, як гримають вхідні двері, а через секунд десять на порозі з'являється Макс з широкою усмішкою на вустах. 

– Привіт, сім'я, – випалює і завмирає, розглядаючи нашу компанію. – Якого біса тут відбувається? 

– Синку! – Юлія першою підводиться на ноги і йде до Макса. У мене зараз таке відчуття, що вона готова розплакатися. Не розумію тільки чому. – Твій брат… він… 

– Максиме, я думаю, що тобі варто приєднатися до нас. Поговоримо, – втручається дідусь. 

– Єво, що ти тут робиш? – Макс не зводить погляду з мене, а я в цей момент готова крізь землю провалитися. Знала, що так буде. Він розізлиться. 

Навіть якщо він відмовився від доньки, я не мала жодного морального права одружуватися з його братом. 

– Єва прийшла зі мною, – говорить Мирон і несподівано накриває мою руку, що лежить на столі, своєю. Цей жест не приховується від Макса, і він хмуриться ще більше. 

– Ти розповіла їм про дитину? Навіщо? – цідить. – Ми ж домовлялися! 

То ось в чому справа. Макс злий, бо думає, що я просто відкрила правду. Але ж він сам мене до цього змусив.

– Я думаю, що тобі варто сісти та вислухати нас, – стримано говорить Мирон. – А не вдавати з себе істеричку, яку образила вагітна дівчинка. 

Ой, що зараз буде! Макс стискає руки в кулаки й з такою ненавистю дивиться на брата, наче збирається влаштувати бійку просто тут.