Розділ 9.1

Мені здавалося, що Мирон поїде на роботу, а я – у його квартиру, але все відбувається інакше. У його квартиру ми їдемо разом, і поки я навчаюсь у кімнаті, Мирон також займається своїми справами. Час від часу я чую його голос. Він розмовляє телефоном про якісь контракти. 

Минає більше години, і я розумію, що відсидітись у кімнаті не вийде. Доведеться знову їхати до матері та дідуся Мирона. Можливо, сьогодні я ще й з його батьком познайомлюсь. 

Вирішую одягнути чорні лосини та білу туніку. Оскільки гостей сьогодні не буде, не обов'язково одягати сукню. Волосся збираю у косу і тональним кремом трохи перекриваю бліду шкіру. 

Коли виходжу у вітальню, помічаю Мирона. Він теж змінив костюм на джинси та футболку. Зверху натягнув шкірянку і зараз нагадує мені поганого хлопця, але аж ніяк не бізнесмена. 

– Готова їхати? – питає. 

— Так, – кажу. – Я подумала, що якось негарно буде йти в гості з пустими руками. Вчора було багато гостей і подарунки не мали такого великого значення, а сьогодні нікого не буде. Може купимо по дорозі торт? 

– Як скажеш, – мені здається, що Мирон готовий на все погодитися, лиш би ми нарешті поїхали. 

Дорогою таки зупиняємось біля кондитерського магазину, і йду по торт. Мирон знову дає мені свою картку, і я беру її. Крім торта беру ще тістечка. Просто вони такими апетитними мені здалися. 

Складаю все на заднє сидіння і повертаюсь на своє місце поряд з Мироном. 

– Що ти плануєш робити з навчанням? – несподівано питає, коли рушаємо. – Тобі народжувати… 

– У грудні, – кажу. – Я поки не знаю. Це останній курс, і я дуже хочу отримати диплом. Але в перші місяці я точно буду потрібна донечці. Я сьогодні говорила з деканом. Він пропонує закінчити навчання за індивідуальним планом. У мене гарні оцінки, і проблем не повинно бути. Треба буде тільки на заліки та іспити з’явитися. 

– Я думаю, ми з цим розберемось, – замислюється Мирон. – Можна найняти няню. 

– Ні! – випалюю занадто емоційно. – Я не хочу, щоб моя крихітка була з чужою людиною.

– Є ще моя мама, – усміхається Мирон. – Це ж її онука. Думаю, вона не буде проти приглянути за нею. 

Можливо, і не буде, але я навіть не знаю, як знайти підхід до цієї жінки. Вчора вона була дуже розгубленою. Можливо, сьогодні ми зможемо поспілкуватися. 

Ми прибуваємо до маєтку, і Мирон одразу вмикає свої джентльменські замашки. Відчиняє для мене двері й навіть руку подає. Я розумію, що весь цей концерт для дідуся, хоча той, можливо, і не стежить за нами. 

Мирон усім своїм виглядом хоче показати, що він хороший. Але все це лише для його родичів. Я не скажу, що мене це якось зачіпає. Коли одружувалася, знала, що такого варто очікувати. 

Мирон забирає з заднього сидіння пакунок, і ми йдемо до будинку. Цього разу нам відчиняє покоївка і пропускає всередину. 

Мене трохи напружує те, що мама Мирона не вийшла нас зустрічати. Та я розумію, що їй буде важко повірити мені. 

Ми знімаємо взуття, і покоївка забирає пакунки, які ми привезли. Мирон киває, щоб йшла у вітальню, і я прямую туди першою. Його мама сидить на дивані, закинувши ногу на ногу, і наче обмірковує щось. Та коли ми заходимо, її погляд впирається в мене, а тоді в Мирона. Дідуся поки не видно. 

– Добрий вечір! – вітаюсь першою. 

– Добрий, – киває. – Сідай, Єво. Поговоримо. 

Ми з Мироном сідаємо в крісла, і мені здається, що на допит прийшли. Донечка в животику теж неспокійна, тому накриваю його рукою, що не приховується від Юлії. 

– Коли народжувати? – питає. 

– У грудні, – кажу. 

– Дитина здорова? – продовжує допит. 

– Так. З нею все гаразд. 

– Ти дуже худа. Можливо, з тобою не все добре, – хмурить брови. 

– Зі мною все чудово, – відповідаю. – На початку вагітності був доволі сильний токсикоз, але все минуло. Я набрала кілька кілограмів. Усі показники в нормі. 

– Я так розумію, що ти у звичайній жіночій консультації на обліку. Треба перевести тебе в приватну клініку, – заявляє. – Моя онука має отримати найкращий догляд. 

Я можу посперечатися, але розумію, що це не має сенсу. Це жінка всім своїм виглядом показує неприязнь до мене, але при цьому намагається бути хорошою бабусею для онуки. 

Жахлива ситуація. 

– Мамо, я думаю, що Єва сама розбереться, де їй краще, – несподівано на мій захист стає Мирон. 

– Та невже? – жінка не стримує фиркання. – Розберетесь ви. Я розумію, що тобі начхати на цю дитину, бо ти їй не батько, а ця дівчина ще сама дитина. Саме тому я беру цю вагітність під свій контроль. 

– Не береш! – голос Мирона напружується. – Ми впораємось. Не хвилюйся. Єва давно не дитина. Вона чудово дає собі раду. 

– А ти? – Юлія не зводить погляду з сина. – Хочеш сказати, що будеш хорошим батьком дитині рідного брата? 

У вітальні настає напружена тиша. Мені здається, що Мирон зараз встане і піде, але він цього не робить.