Розділ 9

Єва

– Обрала щось? – чую зовсім поруч голос Мирона і від несподіванки чашка вислизає з моїх рук. – Зловив!

– Що ти тут робиш? – розгублено на нього дивлюсь. 

Після пар мене забрав водій Мирона і привіз сюди. Ми не домовлялися про зустріч, і зараз я почуваюсь дещо розгубленою. 

– Що з твоїм телефоном? – питає. 

– А що з ним? – перепитую, а тоді розумію, як по-дурному це звучить. Дістаю телефон з сумки та розблоковую. Мирон мені не телефонував.

– Ти мала мене набрати, – бурчить. 

– Мені здалося, що це не обов’язково, – знизую плечима. 

– То як? Обрала щось? – питає, зрозумівши причину, через яку я так і не набрала його номер.

 – Так, – кажу і кладу до візка одну чашку.

– Чому тільки одна? – Мирон піднімає вгору одну брову, і це виглядає дуже гарно. Одразу опускаю погляд на чашку і подумки даю собі запотиличник. Це що за думки такі?! 

– Мені більше не треба, – пояснюю. – Я не збираюсь витрачати твої гроші на все підряд. 

Мирон мовчить кілька секунд. Обмірковує мої слова, а тоді забирає чашку з візка, а кладе туди цілий набір із шести таких чашок. 

– Що ще нам потрібно? – питає. 

– Ти збираєшся разом зі мною купувати столовий інвентар? – дивуюсь. 

– Я скасував усі зустрічі, Єво. Думав, що з тобою щось сталося. Примчав сюди, – він усміхається, розглядаючи мене з висоти свого росту. – Так, я збираюсь купувати столовий інвентар разом з тобою. 

Просто чудово! Тільки його компанії мені й не вистачало. І як тут зосередитися, коли Мирон так близько і дивиться на все, що обираю я? 

– Я можу і сама, – кажу дещо невдоволено.

– Тобі не подобається моя компанія? – мені здається, чи він усміхається? 

– Ти мене напружуєш! – бурчу.

– Доведеться потерпіти. Нам треба звикати одне до одного. То що ще треба купити?

Навіть не знаю, як вдається не закотити очі до неба. Мирон вибрав не найкращий час для того, щоб зблизитися. Я планувала купити все найнеобхідніше, але відчуваю, що в нього інші плани. 

В результаті ми разом гуляємо магазином. Він штовхає візок, і коли я беру по дві виделки, ложки та ножі, він кидає у візок ще кілька. В результаті залишаємо магазин через пів години, а перед цим я спостерігала картину, як дівчина-консультантка поїдала очима Мирона. 

Я так і не зрозуміла, чому мене це так розізлило. Ні, це не ревність! Насправді я просто розізлилася, тому що Мирон купається в увазі від жінок, а я почуваюсь дурепою. 

Цікаво, скільки у нього коханок? Думаю, багато. Такий чоловік, як він, точно не буде себе обмежувати. 

– Про що думаєш? – питає, нахилившись до мене, а я мало не заплуталася об власні ноги. – Обережно! 

Він хапає мене за руку вище ліктя, і ми зупиняємося посеред коридору. Люди обминають нас, але Мирону, здається, байдуже. 

– Дякую, – кажу і руку забираю. 

– Ти голодна? Зайдемо в кафе? – питає, а я відчуваю, як шлунок ниє від болю. Я не їла кілька годин, і було б чудово пообідати. 

– Можна, – вдаю, що не така вже й голодна. 

Ми йдемо в кафе, що розташоване на першому поверсі, і сідаємо за стіл. Я замовляю собі картоплю з котлетою, а Мирон лише каву. 

– Хіба ти не голодний? – питаю у нього. 

– Та ні, – відповідає. 

Мені здається, що Мирон лукавить. Він просто не хоче тут їсти. Мабуть, звик харчуватися тільки в ресторанах. 

Коли мені приносять їжу, я помічаю, як зацікавлено офіціантки розглядають Мирона. Мабуть, такі люди, як він, не часті гості у цьому кафе. 

– Єво, маю для тебе новину, – говорить, коли починаю їсти. – Я сьогодні був вдома і говорив з дідусем. Він хоче побачити тебе ще раз. Сьогодні. 

– Навіщо? – розгублено питаю. – Ми говорили вчора. 

– Говорили, але сьогодні будуть лише він і мама. Більше жодних гостей. 

Просто чудово! Не встигла я розслабитися, а тут друга серія розпочинається. 

З одного боку я розумію і дідуся, і маму Мирона. Вони хочуть поспілкуватися. Взнати мене краще. А з іншого – мені здається, що саме мама не сильно-то й рада майбутній зустрічі. Вчора вона була дуже розгублена. 

– Добре, – розумію, що іншу відповідь Мирон не захоче чути. – А Макс? Не відомо, коли він повернеться? 

– Ні, – Мирон уважно мене розглядає. – Чому тебе це так хвилює?

– Тому що я не уявляю, якою буде його реакція.

– Якою б вона не була, тепер ти зі мною. Під моїм захистом, – карбує Мирон.

Звучить дуже пафосно, але абсолютно не переконливо. Мирон надто високої думки про себе.