Розділ 7

Що б там не було далі, а дідусь Мирона мені подобається. Я впевнена, що він проведе розмову і з самим Мироном, але трохи згодом. Думаю, до нього у старого є декілька запитань. 

Коли ми залишаємо кабінет, Мирон уже чекає мене в коридорі. Він відлипає від стіни та уважно мене розглядає. Цікаво, що саме він шукає? 

– Ти стояв тут усю нашу бесіду? – питає дідусь. – Не довіряєш мені? 

– Ти сам знаєш відповідь, – бурчить Мирон. 

– Давайте повернемося за стіл. Думаю, варто усім повідомити чудову новину. 

– Дідусю, ти маєш розуміти, що не варто називати справжнього батька дитини, – цідить Мирон. – Це не у твоїх і точно не в моїх інтересах. 

– Ну звісно, – він усміхається. – Це точно не у твоїх інтересах. 

Ми повертаємося до гостей, і мама Мирона одразу підводиться на ноги. Мені здається, що вона чекає чогось. Можливо, сподівалася, що дідусь прожене мене, але цього не сталося. 

– Любі гості, мій онук зробив мені сьогодні найкращий подарунок, – говорить дідусь, а Мирон обіймає мене за талію. Відчувати його руку досить незвично, але я тримаюсь. Не хочу, щоб хтось зрозумів, наскільки сильно я хвилююсь. – Я стану прадідусем! 

Усі починають плескати в долоні, а мама Мирона розчаровано зітхає. Я не можу звинувачувати її у тому, що вона не приймає мене. Це занадто складно. І Мирон винен у тому, що всі в такому збентеженні зараз. 

– Вітаємо, Арсене! – говорить чоловік років п'ятдесяти. – Тепер у тебе є стимул жити ще років двадцять щонайменше. 

– Це точно! – підхоплює жінка років тридцяти. Я не знаю цих людей, і навіть якщо зараз мене почнуть знайомити з усіма, сумніваюсь, що запам'ятаю хоча б одне ім'я. 

Ми сідаємо за стіл поруч з мамою Мирона. Вона по праву руку від мене, а Мирон – по ліву. 

– Чому не попередили про весілля? – питає той самий чоловік. – Сестро, що за таємничість? 

Він дивиться на маму Мирона, а я розумію, що вони не просто родичі. Він – її брат. 

– Мама нічого не знала, – відповідає за неї Мирон. – Ніхто не знав. Ми не хотіли гучного свята. Зараз головне – це моральний стан моєї дружини та здоров'я дитини. Все інше не має значення. 

Далі розпочинаються дискусії щодо того, чи потрібне весілля в принципі. Щоб трохи заспокоїти себе, вирішую поїсти. На столі все таке апетитне, що я просто не можу втриматися. 

Кидаю на тарілку всього потроху, а коли збираюсь їсти, помічаю на собі прямий погляд Мирона. 

– Що? – питаю дещо збентежено. 

– Смачного, – він усміхається. 

Ну якщо він у хорошому гуморі, то все, мабуть, так, як він і хотів. Дякую тихенько і берусь за їжу. 

В якийсь момент про нас усі забувають, або просто вдають, що забувають, і перемикаються на інші теми. Єдине, що не дає мені спокою – це мама Мирона, що сидить поруч. Її напруга передається і мені. Я дуже хочу, щоб Мирон пояснив їй усе те саме, що говорив дідусеві. 

Не знаю, зрозуміє вона мене чи ні, але я думаю, що, як мама Мирона, має право знати правду. 

Гості не затримуються надовго, або ж це ми з Мироном пізно приїхали. І коли вони починають розходитися, кожен підходить до мене та обіймає. Навіть цілують у щоку. Це приємно. Мене прийняли в цю родину. Всі, крім мами Мирона і Макса. 

– Що все це означає? – питає вона, коли за останнім гостем зачиняються двері. 

– Юле, заспокойся! – втручається дідусь. 

– Заспокоїтися? – жінка вибухає від обурення. – Мироне, що це за ігри такі? Хто ця дівчина? 

– Я вже сказав… 

– Юле, Єва – дружина Мирона, – і знову відповідь дідуся. – Але вагітна від Макса. 

– Що? – мені щиро шкода цю жінку. Таке відчуття, що зараз вона втратить свідомість. Ну хіба можна так з неї знущатися? 

– Можна я сама все поясню? – прошу. Думаю, я зроблю це краще, ніж ці двоє чоловіків. 

– Досить з тебе пояснень на сьогодні, – хмуриться дідусь. – Мироне, їдьте вже, а я все поясню твоїй матері. 

Мені здається, що Мирона не треба просити двічі. Він бере мою руку у свою, і ми йдемо до виходу. У мене таке відчуття, що йому теж усе це набридло і я не помиляюсь. 

– Мені терміново треба випити, – бурчить, коли сідаємо в салон. 

– Ти сам усе це розпочав, – кажу, дивлячись на нього. 

– У тому-то й справа, – зітхає. – Поїхали. Відвезу тебе додому, а сам в бар. Треба скинути напругу. 

Просто чудово! Мирон продовжує жити так, наче нічого не змінилося! І мені мало б бути байдуже, але чомусь це не так.