Розділ 7

Що б там не було далі, а дідусь Мирона мені подобається. Я впевнена, що він проведе розмову і з самим Мироном, але трохи згодом. Думаю, до нього у старого є декілька запитань. 

Коли ми залишаємо кабінет, Мирон уже чекає мене в коридорі. Він відлипає від стіни та уважно мене розглядає. Цікаво, що саме він шукає? 

– Ти стояв тут усю нашу бесіду? – питає дідусь. – Не довіряєш мені? 

– Ти сам знаєш відповідь, – бурчить Мирон. 

– Давайте повернемося за стіл. Думаю, варто усім повідомити чудову новину. 

– Дідусю, ти маєш розуміти, що не варто називати справжнього батька дитини, – цідить Мирон. – Це не у твоїх і точно не в моїх інтересах. 

– Ну звісно, – він усміхається. – Це точно не у твоїх інтересах. 

Ми повертаємося до гостей, і мама Мирона одразу підводиться на ноги. Мені здається, що вона чекає чогось. Можливо, сподівалася, що дідусь прожене мене, але цього не сталося. 

– Любі гості, мій онук зробив мені сьогодні найкращий подарунок, – говорить дідусь, а Мирон обіймає мене за талію. Відчувати його руку досить незвично, але я тримаюсь. Не хочу, щоб хтось зрозумів, наскільки сильно я хвилююсь. – Я стану прадідусем! 

Усі починають плескати в долоні, а мама Мирона розчаровано зітхає. Я не можу звинувачувати її у тому, що вона не приймає мене. Це занадто складно. І Мирон винен у тому, що всі в такому збентеженні зараз. 

– Вітаємо, Арсене! – говорить чоловік років п'ятдесяти. – Тепер у тебе є стимул жити ще років двадцять щонайменше. 

– Це точно! – підхоплює жінка років тридцяти. Я не знаю цих людей, і навіть якщо зараз мене почнуть знайомити з усіма, сумніваюсь, що запам'ятаю хоча б одне ім'я. 

Ми сідаємо за стіл поруч з мамою Мирона. Вона по праву руку від мене, а Мирон – по ліву. 

– Чому не попередили про весілля? – питає той самий чоловік. – Сестро, що за таємничість? 

Він дивиться на маму Мирона, а я розумію, що вони не просто родичі. Він – її брат. 

– Мама нічого не знала, – відповідає за неї Мирон. – Ніхто не знав. Ми не хотіли гучного свята. Зараз головне – це моральний стан моєї дружини та здоров'я дитини. Все інше не має значення. 

Далі розпочинаються дискусії щодо того, чи потрібне весілля в принципі. Щоб трохи заспокоїти себе, вирішую поїсти. На столі все таке апетитне, що я просто не можу втриматися. 

Кидаю на тарілку всього потроху, а коли збираюсь їсти, помічаю на собі прямий погляд Мирона. 

– Що? – питаю дещо збентежено. 

– Смачного, – він усміхається. 

Ну якщо він у хорошому гуморі, то все, мабуть, так, як він і хотів. Дякую тихенько і берусь за їжу. 

В якийсь момент про нас усі забувають, або просто вдають, що забувають, і перемикаються на інші теми. Єдине, що не дає мені спокою – це мама Мирона, що сидить поруч. Її напруга передається і мені. Я дуже хочу, щоб Мирон пояснив їй усе те саме, що говорив дідусеві. 

Не знаю, зрозуміє вона мене чи ні, але я думаю, що, як мама Мирона, має право знати правду. 

Гості не затримуються надовго, або ж це ми з Мироном пізно приїхали. І коли вони починають розходитися, кожен підходить до мене та обіймає. Навіть цілують у щоку. Це приємно. Мене прийняли в цю родину. Всі, крім мами Мирона і Макса. 

– Що все це означає? – питає вона, коли за останнім гостем зачиняються двері. 

– Юле, заспокойся! – втручається дідусь. 

– Заспокоїтися? – жінка вибухає від обурення. – Мироне, що це за ігри такі? Хто ця дівчина? 

– Я вже сказав… 

– Юле, Єва – дружина Мирона, – і знову відповідь дідуся. – Але вагітна від Макса. 

– Що? – мені щиро шкода цю жінку. Таке відчуття, що зараз вона втратить свідомість. Ну хіба можна так з неї знущатися? 

– Можна я сама все поясню? – прошу. Думаю, я зроблю це краще, ніж ці двоє чоловіків. 

– Досить з тебе пояснень на сьогодні, – хмуриться дідусь. – Мироне, їдьте вже, а я все поясню твоїй матері. 

Мені здається, що Мирона не треба просити двічі. Він бере мою руку у свою, і ми йдемо до виходу. У мене таке відчуття, що йому теж усе це набридло і я не помиляюсь. 

– Мені терміново треба випити, – бурчить, коли сідаємо в салон. 

– Ти сам усе це розпочав, – кажу, дивлячись на нього. 

– У тому-то й справа, – зітхає. – Поїхали. Відвезу тебе додому, а сам в бар. Треба скинути напругу. 

Просто чудово! Мирон продовжує жити так, наче нічого не змінилося! І мені мало б бути байдуже, але чомусь це не так.

Почуваюсь дико втомленою. Цей вечір забрав багато моїх сил. Навіть страшно подумати, що буде далі. Особливо тоді, коли повернеться Макс. Навіть якщо він відмовився від нашої дитини, я впевнена: йому не сподобається те, що зробив Мирон. 

Залишилось тільки дочекатися його повернення, щоб дізнатися, чи правильні мої припущення. 

Мирон проводить мене у квартиру, а тоді сухо прощається і знову йде. Можливо, це на краще. Коли я одна, почуваюсь значно впевненіше.