Розділ 6.1

– Усім добрий вечір! – голос Мирона розноситься залом у повній тиші. – Пробачте за запізнення! 

— Мироне, що відбувається? — питає дідусь, і коли його погляд торкається мене – кортить сховатися за спину свого чоловіка. – Хто ця дівчина?

— Її звати Єва. Вона – моя дружина, — Мирон говорить це так просто, наче всі мають вибухнути оваціями зараз. Але… нас накриває чергова хвиля тиші. Я чую власне серцебиття і не знаю, що буде через секунду. 

Мені здається, що дідусь за долю секунди все усвідомлює. Що зробив його онук. Саме тому повільно підводиться на ноги і йде до нас. 

Ось тепер мені реально страшно… 

— Любі гості, ви нам пробачте! — говорить люб’язним тоном. — Я дещо спантеличений, тому хочу поговорити з онуком та його дружиною наодинці. 

Ну ось, зараз розпочнеться треш… 

Дідусь залишає вітальню, а ми з Мироном йдемо за ним наче школярі, які провинилися. Попри свій вік, дідусь йде швидко. Я дивлюсь на його сиву маківку і шкодую, що не вмію читати думки. Думаю, що зараз їх дуже багато в його голові. 

Ми заходимо в кабінет, і двері у мене за спиною зачиняються. Мирон вказує мені на диван, і коли сідаю, він робить те ж саме. Ще й ногу на ногу закидає, відчувши власну перевагу. 

Дідусь сідає у крісло навпроти нас, і його погляд торкається мого живота, а потім – обручки. 

– Як тебе звати, дівчинко? — питає доволі спокійно.

– Єва, – кажу. 

– Єво, скільки мій онук тобі заплатив, щоб ти зіграла його дружину? 

Питання дідуся викликає в мене прилив сорому. Обличчя починає горіти й з’являється бажання провалитися крізь землю. 

– Ти все неправильно зрозумів, – втручається Мирон. – Ніхто Єві нічого не платив. Вона вийшла за мене з власної волі. 

— Ти думаєш, що я ідіот? – дідусь різко втрачає контроль.

–  Звісно, ні, – зате Мирон спокійний як удав. – Річ у тім, що ми з Євою познайомилися зовсім нещодавно. Вона шукала Макса. Він батько її дитини. 

– Це правда? – дідусь чекає на мою відповідь. Я ж лише головою киваю. 

– Він кинув її, пообіцявши оплачувати навчання. Єва сирота і жила в гуртожитку. У неї не було можливості оплачувати навчання самостійно. Якби вона цього не зробила, опинилася б на вулиці. Вагітна. Я вирішив взяти на себе відповідальність за неї та дитину. Все-таки це наша кров. А якщо пригадати про твої умови, дідусю, то все склалося просто ідеально. Я одружився. Скоро стану батьком. Ти ж цього хотів? 

Дідусь мовчить. Здається, у нього шок. 

– Ти засранець! — цідить, дивлячись на онука. 

– Знаю, – Мирон усміхається. – Нехай усі вважають, що дитина від мене. Максу вона все одно не потрібна. Я готовий виховувати її як свою. Все просто ідеально.

– Думаєш? – хмикає дідусь. Здається, він думає не так. – Ти занадто самовпевнений, Мироне. А що, коли Макс виявить бажання визнати дитину?

– Він втратив цю можливість, – карбує Мирон, і його веселий тон стає жорстким. – Єва – моя дружина. 

Лише зараз до мене доходить, чому Мирон так поспішав з весіллям. Невже він боявся, що Макс може повернутися і все зіпсувати? 

– Залиш нас, – дає наказ дідусь, і Мирон помітно напружується поруч зі мною. 

– Навіщо? Я все тобі сказав! – випалює. 

– Хочу поговорити з твоєю дружиною. Все-таки тепер вона частина нашої родини, – пояснює і на мене дивиться. 

В очах дідуся немає злості. Лише втома. Мені здається, що все це його просто дістало. 

Видно, що Мирон вагається, але все-таки слухає дідуся. Він йде до дверей, і коли вони зачиняються за ним, дідусь зацікавлено мене розглядає. 

– Навіть не знаю, чи варто вітати тебе, дівчинко. У мого онука жахливий характер, – він усміхається, а я роблю те ж саме. А цей дідусь милий.

– Пробачте, за все це, – кажу. – У мене дійсно не було вибору, а Мирон… став моїм рятівником.

– Думаєш, він дійсно рятівник? – дідусь зітхає. – Сумніваюсь. 

– У Мирона дійсно паршивий характер, але він не кинув мене в біді, як це зробив Максим. Якби я була одна, ніколи б на це не погодилася, але у мене дитина. Я маю думати про неї, – палко пояснюю. 

– Мирон допоміг тобі лише тому, що це вигідно йому самому, – пояснює дідусь. – Та маю визнати, за це можна йому подякувати. Ти не залишилася одна зі своїми проблемами. Єво, я все ще розгублений і трохи злий на Мирона, але тобі скажу. Не має значення, чия ти дружина. Не має значення, які у вас стосунки з моїми двома онуками. Ти носиш під серцем дитину одного з них. Саме тому ти маєш мою підтримку. До речі, хто буде? 

– Дівчинка, – автоматично накриваю живіт долонею. 

— Правнучка, – вперше дідусь широко усміхається. — Оце так подарунок мені на день народження!