Розділ 5.1

Після слів Влада я маю над чим задуматись. Наче до цього моменту у моїй голові зовсім не було думок… 

Ми прибуваємо до нового житлового комплексу практично в центрі міста, і мене зовсім не дивує те, що Мирон живе саме тут. Власна велика територія навколо, пропуск через охорону і підземна парковка. 

Коли автомобіль зупиняється, стає лячно. Це наче розпочати життя заново. Наче в один момент обривається все, що було до цього, і починається все спочатку. 

Влад забирає мою сумку і першим прямує до ліфта, а я – за ним. Ми заходимо всередину, і я бачу своє відображення, тому що стіни дзеркальні. Зараз я схожа на злякану лань. Очі величезні, уста бліді… 

І начебто немає причин для хвилювання, адже тепер у мене лише одна дорога, але мені все одно страшно. Я боюсь цієї клятої невідомості. 

Квартира Мирона розташована на дев’ятому поверсі. Коли виходимо з ліфта, бачу лише двоє дверей, і до одних з них ми наближаємось. Влад відчиняє їх і пропускає мене у квартиру першою. 

Тільки-но переступаю поріг, розумію, що тут дуже гарно. Усе в сірих тонах, новенькі меблі. Все блищить, і складається враження, що тут ніхто не живе. 

– Це дійсно квартира Мирона? – питаю, коли Влад залишає сумку в коридорі й ми заходимо в простору кухню-студію. Панорамні вікна, гарний краєвид у двір і якесь дивне відчуття, наче це місце без душі. Все дуже гарне й абсолютно нове, але немає жодного вазона чи пилинки на підлозі. 

Ідеальна досконалість… 

– Він купив її вчора, – відкриває карти Влад. – Мирон нещодавно повернувся з-за кордону. Він жив у квартирі Макса, але вести туди тебе не хотів. 

То ось у чому справа. Заради того, щоб наша історія здавалася більш щирою, Мирон купив це житло. На що ще він здатен заради крісла гендиректора? 

 – Тут дві спальні, – говорить Влад. – Можеш обрати яка подобається. Мирон теж не перевіз свої речі. 

Йду дивитись на спальні, які здаються абсолютно однаковими. Там і там той самий набір меблів, тільки одна у бежевих тонах, а інша – в сірих. Мені подобається та, що в бежевих, тому що з вікна відкривається неймовірний краєвид на парк. 

– Якщо я тобі більше не потрібен, то я піду, – говорить Влад. 

– Звісно, – киваю. – Дякую, що допоміг.

– Та без проблем, – усміхається. – Ключі на тумбі в коридорі. Думаю, Мирон скоро повернеться. 

Коли Влад йде, я повертаюсь у кімнату, щоб розібрати речі та скласти їх у шафу. Мені досі здається, що все це просто сон і будь-якої миті він закінчиться. 

Одягу у мене не так багато, тому швидко все складаю по полицях, ще кілька з них залишаються вільними. Змінюю свою білу сукню на іншу – блакитну і з високою талією. Макіяж та зачіска залишаються, тому виглядаю доволі добре. 

Мій шлунок нагадує про себе, тому наважуюсь піти на кухню, щоб пошукати щось їстівне. Та коли відчиняю холодильник, на мене чекає ще той сюрприз. Він доверху набитий продуктами. Тут стільки всього, що мої очі розбігаються.

Такий дивний контраст виникає. Холодна необжита квартира і холодильник, забитий продуктами. 

Та маю визнати, що за це варто подякувати Мирону. Він подумав про те, що я вагітна і маю добре харчуватися. 

Готую собі кілька бутербродів і чай. Доводиться провести ревізію всіх шухляд, щоб знайти чай, цукор і чашку. З останнім довелося  мучитись найдовше, тому що чашка була лише одна, і то захована в шухляді. 

Схоже, коли Мирон купував цю квартиру, не подумав про те, що потрібно купити посуд, з якого можна їсти та пити. 

Я якраз жую бутерброд в той момент, коли гримають вхідні двері. Мирон з’являється на кухні через хвилину, і коли бачить мене – різко завмирає. Здається, він забув, що тепер у нього є дружина. 

– Смачного! – говорить сухо і наближається. Сідає в крісло навпроти, а я дещо ніяковію від його прямого погляду. 

– Дякую, – кажу. – Ти голодний?

– Ні, – коротко відповідає. – Мені потрібен душ. Через годину вирушаємо до моїх. Ти готова?

– Ні, – тепер уже я це кажу. – Але хіба у мене є вибір? 

– Добре, що ти це розумієш, – Мирон киває і встає з крісла. – Не варто перейматися, Єво. Якщо дідусь розізлиться, а він розізлиться, я візьму на себе весь удар. 

– Добре, – киваю. Це радує. Тільки відчуття у мене таке, що рідні Мирона не сильно зрадіють такій невістці, як я.