Розділ 4.1

Єва

– А тобі пасує, – Діана радісно мене розглядає. 

— Думаєш? – питаю невпевнено. Дивлюсь на своє відображення у дзеркалі й намагаюсь проковтнути клубок, що з'явився в горлі. 

Вчора, після того, як я повернулася з офісу Мирона, кур'єр приніс мені пакунок. Там була сукня, туфлі та… обручка. 

Так, справжня обручка, яка коштує страшних грошей, а Мирон відправив її кур'єром. Моментами мені здається, що цей чоловік дещо не в собі. А може і не здається. 

А потім він зателефонував, щоб повідомити про наше одруження.

І ось я одягнула сукню, яка, на диво, дуже мені пасує. Вона білосніжна, довжиною до колін з довгим мереживним рукавом і високою талією. Діана зробила мені макіяж та зачіску, і тепер моє волосся хвилями спадає на плечі. 

– Не забудь про обручку! – Діана дістає її з коробки та надіває мені на палець. В цей момент я почуваюсь іншою людиною. Наче героїня якоїсь казки… – Ідеально! 

– Я хвилююсь, – кажу. – Може, дарма все це розпочала? 

– Досить про це думати, люба! – Діана серйозно на мене витріщається. – Мирон стане твоїм спасінням. От побачиш. 

Якщо чесно, то я зовсім в це не вірю, але, відклавши власні думки вбік, думаю про донечку. Що буде з нею, якщо я просто зараз зроблю крок назад?

– Час виходити! – Діана одягає коротку шкіряну куртку і додає трохи блиску на губи. 

Сьогодні гарна погода. Світить сонце. Люди гуляють. А ми сідаємо в знайомий чорний Mercedes, і водій коротко зі мною вітається. 

– Він гарний, – шепоче мені на вухо Діана. 

– Хто? – не розумію її, але подруга киває вперед, і до мене доходить, що вона про водія говорила. 

Усміхаюсь і дістаю з клатча телефон. Розблоковую і дивлюсь на екран. Жодного дзвінка чи повідомлення, а я так сподівалася, що Макс повернеться і зупинить мене за крок до одруження. 

– Йому байдуже, Єво, – шепоче Діана. – Макс завжди був мудаком. 

З цим важко не погодитися. Але я теж дурепа. Вірила йому. Думала, що він зможе мене покохати. На жаль, цього не сталося.

– Ми на місці, – говорить водій, і я одразу дивлюся у вікно. Автівка зупинилася на стоянці біля будинку культури. Саме тут відбуваються церемонії одруження. 

Двері з мого боку відчиняються, і я неохоче залишаю салон. Озираюсь навколо і помічаю Мирона та ще одного незнайомого мені чоловіка. 

– Це вони? – питає Діана. – Який з них твій? 

– Він не мій, – бурчу. – Той, що з букетом. 

Так-так, Мирон навіть букет для нареченої приніс. Не розумію тільки навіщо. Можливо, йому потрібні гарні фото, щоб дідусь не сумнівався у тому, що ми дійсно одружені. 

– Ого! Ти не говорила, що він такий гарячий! – Діана не скупиться на епітети, а я дратуюсь. Таке враження, що вона ніколи гарного чоловіка не бачила! 

– Доброго дня, дами! – заявляє той чоловік, якого я не знаю. Він високий, худорлявий, порівняно з кремезним Мироном, але доволі гарний. – Я – Влад. Друг нареченого. 

– Діана, – дівчина одразу простягає свою руку. – Подруга нареченої. 

Схоже, ці двоє одразу знайшли контакт, а от я зробити цього не можу. 

– Все гаразд? – стримано питає Мирон. 

– Так, – кажу, не дивлячись йому в очі. Почуваюсь школяркою на першому побаченні. Але ж це не побачення зовсім. – Це мені? 

– Так, – Мирон дає мені квіти, і мимоволі наші пальці торкаються. Відчуваю ще більше хвилювання, і з'являється бажання втекти. – Сукня тобі пасує. 

– Дякую. Вона дуже гарна, – випалюю. – Обручка теж. 

Мирон усміхається. Я таки наважуюсь глянути на нього і бачу, як кутики губ піднімаються вгору. Йому весело? 

– Підемо вже? – нетерпляче питає Влад. – Вже не терпиться пустити скупу чоловічу сльозу за щастя свого друга. 

– Закрийся! – цідить йому Мирон, а ми з Діаною переглядаємось. 

Влад однозначно може трохи розрядити обстановку навколо. Але, на жаль, мій страх нікуди не зникне. Я до останнього буду вагатися, чи правильно роблю. 

– Влад милий, – шепоче Діана, поки йдемо до входу. – Але твій Мирон – неперевершений! 

– Він не мій! – ціджу, і в цей момент Мирон озирається до нас. Діана мило йому усміхається, а я ще більше дратуюсь.

Думаю, він чув, про що ми говорили. І що тут такого? Я сказала правду. Він не мій, а я – не його.

Та просто зараз ми йдемо в зал, де нас оголосять чоловіком та дружиною.

Капець! Я дійсно на це погодилася?