Розділ 3.1

Щоб відволіктись, роздивляюсь кабінет, і мій погляд одразу торкається панорамних вікон. Тут вся стіна така – скло від стелі до підлоги. І це неймовірно гарно. Я ще ніколи не піднімалась так високо.

– Думаю, варто перейти до справи, – говорить Мирон, і я одразу втрачаю інтерес до краєвидів. Він сідає у своє велике шкіряне крісло і складає руки на столі. – Сідай тут, Єво. 

Йду до крісла навпроти та сідаю туди. Тепер нас розділяє лише стіл, але я все одно почуваюсь ніяково під його прямим поглядом. Вчора, коли прийшла до Макса, його поява там мене здивувала, але я була на емоціях. Сильно схвильована. Сьогодні все інакше. 

– Я хочу знати твої умови, – кажу, зібравши докупи всі сили. 

– Молодець, – усміхається. – Навіщо тягнути з цим, правда ж?

Киваю і напружуюсь. Щось мені підказує, що не буде все так просто. І я готуюсь почути те, що мені не сподобається. 

– Давай я спробую пояснити тобі ситуацію, – Мирон сідає рівно, а тоді спирається спиною на крісло. – Мій дідусь доволі – цікава людина. Він вирішив, що я занадто довго ходжу в статусі холостяка. І щоб якось це змінити, він поставив мені певні умови. Їх декілька. Протягом трьох місяців я маю одружитися, а протягом року у мене має народитися дитина. 

Мені здається, що це жарт такий. Як можна змусити когось одружитися чи вийти заміж?! Та, слухаючи Мирона далі, я розумію, що можна. 

– Якщо я не виконаю хоча б один пункт, то не отримаю контрольний пакет акцій, який зараз належить дідусеві. 

– То все це через бізнес? – випалюю, не в силі стриматися. Ну, тепер мені зрозумілі мотиви Мирона. А ще я рада, що він зі мною чесний. 

– Саме так, – киває та усміхається. – Це дуже великі гроші, Єво. Дуже великі. 

– Добре, – замислююсь. – І що ми будемо робити? 

– Для початку підпишемо шлюбний контракт. Ти прочитаєш усі пункти, і якщо все буде добре – будемо рухатися далі. Нас розпишуть без проблем навіть сьогодні. А потім зустріч з моїми рідними. 

Коли Мирон говорить, усе здається таким легким і зовсім не дивним. Але ж це не так! Я вагітна не від нього, а від його брата! Між нами немає почуттів! 

– А якщо твій дідусь не прийме мене як твою дружину? – питаю схвильовано. – Все ж таки є дуже багато нюансів. 

– Мій дідусь дав завдання одружитися, але ж ніхто не говорив про почуття, – Мирон знову усміхається. – Щодо дитини та сама історія. Ти, як моя дружина, народиш мені дитину. Але ж дідусь не уточнював, що я маю бути її біологічним батьком.

О, Господи! У мене зараз лусне голова! Цей Мирон мене починає лякати зі своїми божевільними ідеями. 

– Я можу побачити контракт? – питаю. 

Щось мені підказує, що треба глянути на пункти, які поєднають мене з цим чоловіком. Можливо, я побачу там таке, що про одруження не буде і мови. 

– Звісно, – Мирон підсовується ближче до столу і дістає з шухляди теку чорного кольору. Дивлюсь, як вона опускається на стіл поруч зі мною, і трохи боюсь брати її в руки. 

Розумію, що це необхідно зробити, якщо вже я тут, тому під прямим поглядом Мирона розгортаю її та починаю читати. 

Тут не так багато пунктів, як я думала, але кожен з них викликає у мене дещо суперечливі відчуття. Самі пункти якісь… дивні…

1. Слухати свого чоловіка.

2. Добре грати роль закоханої дівчини.

3. Переїхати у квартиру чоловіка. 

4. Не втручатися в особисті справи чоловіка. 

5. Дитина має отримати прізвище чоловіка. 

6. Жодних стосунків з іншими чоловіками. 

Читаю все це – і гнів всередині розростається. Це ще не всі пункти, але мені вже недобре від того, що є. 

– Щось не так? – Мирон помічає зміни в моєму настрої й одразу цікавиться. 

– Читаючи все це, я розумію, що у мене не буде жодних прав, – кажу. – А от ти можеш робити все, що забажаєш. 

– У тебе будуть гроші, дах над головою. Ти зможеш закінчити навчання. Коли народиш – знайдемо няню. Єво, я можу дати тобі все, що забажаєш. 

Все… А виглядає якось не так. 

Таке враження, що це клітка, з якою більше не буде можливості втекти. Зате я не буду жити на вулиці. Моя донька не буде жити на вулиці. 

Та з іншого боку, яка мені різниця, чи будуть у Мирона стосунки на стороні? Між нами контракт, і не більше. Я не шукаю кохання. Я хочу, щоб моя донечка була щаслива. 

Саме тому пробігаюсь очима по останніх пунктах, які для мене і так нічого не означають. А тоді беру ручку зі столу і залишаю свій підпис на обох екземплярах договору. 

– Зі своїм братом будеш розбиратися сам, – кажу. – Думаю, він розізлиться.

– Ти помиляєшся, Єво, – усміхається Мирон. – Пробач за мою прямолінійність, але йому начхати на тебе і твою дитину. Тому жодних проблем не буде.