Розділ 2

У Мирона величезний чорний позашляховик. Коли дивлюсь на нього, ловлю себе на думці, що навіть тут вони з братом кардинально відрізняються. У Макса червоний спортивний автомобіль. Він зухвалий та самозакоханий. Купається в увазі дівчат та почувається переможцем по життю. 

Який Мирон, я сказати поки що не можу. Він дивний. Стриманий. Мовчазний. Але при цьому в його погляді стільки всього. Його угода лякає мене, але вибір не великий. Мабуть, доведеться погодитися. 

– Ви з Максом зустрічалися? – питає, коли сідаємо в салон. Тут дуже чисто, все світиться і пахне… Мироном. Його парфумами. 

– Ні, – відразу відповідаю. 

– То як так сталося, що ти завагітніла? – питає. 

– Макс мені подобався, – кажу, дивлячись на свої руки. – Знаю, що була дурепою, але повірила йому. Для нього все це було на один раз, а потім він мене покинув. 

– Мене дивує те, що Макс викликався тобі допомагати, – хмурить брови Мирон. – Шляхетність зовсім йому не притаманна. 

– Макс не хотів, щоб хтось дізнався, що дитина від нього, – пояснюю. – Саме тому пообіцяв допомагати з оплатою навчання. Це була наша домовленість. 

Мирон киває. Між нами знову повисає напружене мовчання. Я не знаю, що варто говорити та чи варто. Мирон явно обмірковує все, і мені не завадить це зробити. Все-таки це великий крок вперед. Я зовсім не знаю чоловіка, який хоче одружитися зі мною. Може, і мені варто запитати щось? 

– Я не знала, що в Макса є брат. Він ніколи не розповідав про вас. Тобто про тебе, – швидко виправляюсь. 

– У нас не надто хороші стосунки, – пояснює. – Різні погляди на життя. Пріоритети. Велика різниця у віці. Довгий час я жив в Англії. Працював там. Зараз повернувся, щоб очолити компанію, яка належить моєму дідусеві. 

Нічого собі. Виявляється, що Мирон дійсно абсолютно не схожий на Макса. Молодший Романовський думає лише про те, як можна більше грошей прогуляти й аж ніяк не про те, як їх заробити. 

– Я все одно не розумію, навіщо тобі все це, – дивлюсь на красивий профіль чоловіка. – Це чужа дитина. 

– І що? – спокійно питає. — Вважай мене благородним чоловіком, який не хоче залишати тебе наодинці з проблемами. Своєю чергою ти маєш гарно зіграти закохану в мене дівчинку. Все просто. 

Можливо, для нього і просто, а для мене – ні. Я розумію, що Макс буде шокований і роздратований від такого повороту подій. Навіть якщо він сам не хоче визнавати цю дитину, де гарантія, що він дозволить брату її виховувати? 

– Ти занадто багато думаєш, Єво, – додає. – Але якщо вже на те пішло – думай у правильному руслі. Зараз найголовніше що? Правильно! Твоє навчання і дитина. Я можу вирішити всі твої проблеми. А Макс цього не може. 

Мирон усе правильно говорить і пропозиція його занадто спокуслива. Та я не можу так. Щось не пускає. Я все ще сподіваюся, що Макс повернеться завтра. Це останній термін, коли я маю внести оплату за навчання. 

– Дякую, що підвіз, – кажу, коли автівка зупиняється біля гуртожитку. 

– Все добре? Ти встигаєш? – питає Мирон. 

– Так, – киваю. У мене ще цілих десять хвилин є. 

– Це добре. Тоді я буду чекати на твоє рішення, Єво.

Нічого не відповідаю. Просто не знаю, що можна сказати. Залишаю салон і, не озираючись, йду до гуртожитку. В голові стільки думок зараз. Ще й донечка відчайдушно нагадує про себе. 

Я маю думати про неї. Це найголовніше. Якщо Макс завтра не вийде на зв'язок, мені доведеться прийняти пропозицію його брата. А про наслідки цього рішення я подумаю потім. 

– Ти де так довго була? – питає моя сусідка по кімнаті та подруга Діана, тільки-но заходжу у кімнату. 

– Макса шукала, – кажу і сідаю на своє ліжко. 

– І як успіхи? – нетерпляче питає. 

– Не знайшла, зате з його старшим братом познайомилася. 

– У Макса є старший брат? – Діана здивована не менше за мене. – І що? Ти розповіла йому про себе? 

Доводиться глибоко вдихнути перед тим, як почати розповідати. І чим далі я йду, тим більшими стають очі подруги. Я її розумію. Такого повороту ніхто з нас не очікував.