Глава 37

Олександр Бойко

Це інтуіція так працює? Не впевнений, але здається Леся щось відчувала та тому всіляко відмовлялась відвідувати зі мною це весілля. Ось я баран! Послухав би її тоді, то й не було б нічого цього. Не було б цієї дурноватої сварки. 

А так залишається лише злитись. На самого себе. Кохана має рацію — третій зайвий. Тільки ця третя все ніяк не може зрозуміти. А може Остапенко на неї зможе якось вплинути? Що ж він стане очі закривати очі на вибрики своєї божевільної дружини? Сумніваюсь. Він же не дурень. Зрозумів усе. Наша розмова тому підтвердження. Він усе розуміє. Я розумію. Але як Ірці це донести? Як втовкмачити в її пусту голову, щоб відчепилась від мене нарешті? Може послухати те її божевілля і вона відстане?

Гадюка. Отруює моє життя, хоч і сама кинула. 

Придушую у собі бажання зателефонувати тій змії та розповісти їй усе, що зараз на думці. Не варто так робити. Зараз занадто багато емоцій — заспокоюю себе. 

Ховаюсь на балконі. Малодушно. Так, і сперечатися не варто. Знаю. Але сподіваюсь, що трохи часу допоможе Лесі заспокоїтись. Розбурхувати її ще більше бажанням не палаю. Якщо б палив, то ціла пачка цигарок була б уже у смітнику. 

Не знаю скільки відсиджувався там, але часу чимало минуло. Моя люба Леся уже заховалась під одіялом у спальні. Спить чи ні, але тривожити її не став. Приліг тихенько поруч та дивився. Милувався і розумів — її я не повинен втратити. Інакше це стане моєю найбільшою помилкою у житті.

Леся Коваль

Він повернувся у квартиру. Занадто занурена у власні думки не помітила скрипу дверей. А вони точно відчинялись. Не помітити присутності ще однієї людини у кімнаті неможливо. Простір відчувається інакше. Заповненим, чи що. Саша приніс із собою запах нічної прохолоди. Від нього віяло холодом — виходив на вулицю, розумію я.

Не поспішаю ворушитись та реагувати якось. Відчуваю, як влаштовується поруч на ліжку. Крізь закриті очі бачу його погляд. Відчуваю. 

— Я робитиму все можливе аби ти почувала себе щасливою поруч зі мною. Пробач мене за сьогодні. Кохаю тебе. — шепоче він мені. Залишає майже невагомі поцілунки десь на волоссі, обличчі. Пригортає до себе. 

От скажіть, як можна залишатись байдужою, коли серце рветься до нього? Так, емоції ще не вгамувались повною мірою. Поступатись своїм принциповим рішенням не збираюсь, але теплу його обійм піддаюсь.  Притуляюсь до нього. Вдихаю його запах. 

Душа розірветься, якщо нашій історії прийде кінець. Розуміння такого варіанту нашого майбутнього вже зараз розбиває серце.

— І ти пробач. Погарячкувала. Перегнула палку, визнаю. Люблю тебе.

Він не розвиває тему із вибаченнями, що на краще. Не буде продовження суперечки. Залишаю короткий поцілунок на його вустах та зручніше вмощуюсь поруч. Саша обіймає.

Поринаємо у сон ми примирені, розніжені любов'ю. Правду кажуть мудрі люди - лягати у ліжко спати потрібно примиреними, тоді і сон спокійніший. Міцніший.

Але ранок... Десь усередині мене ще кипить буря. Стримуюсь, щоб не розпочати розмову про вчорашнє, про приставучу колишню. Стримуюсь заради того, щоб знову не посваритись. Щоб зберегти той крихкий мир, спокій між нами.

Снідаємо, обговорюючи безглузді новини із соціальних мереж. Про те, що справді важливо мовчимо. Опісля розбігаємось кожен у своїх справах.

Олександр Бойко

Як тільки випадає вільна хвилинка — одразу тягнусь до мобільного. На заставці спільне із Лесею фото. Одразу пригадується, які щасливі ми були тоді. Фото рередає той затишок, спокій, якого так не вистачає зараз.

Весь день культивував у думках план як би то позбутися Ірки. Її уваги занадто багато. І сьогодні вона нею не обділила. Телефон кілька разів сповіщав про її бажання зі мною зв'язатись.

Мої побажання були проігнорованими. Ця курка безмізка схоже зовсім розівчилась слухати інших людей. Гаразд, вона не чує або не хоче чути мене. То аж ніяк не дивує. Але чому вона не дослухається до Остапенка? Чи той нічого не каже? 

Як же мене дістала ця новостворена сімейка. Треба із ними розібратись. Ось тому й особисто призначаю зустріч Остапенку, але його дружині прошу зателефонувати секретаря. Ще не готовий із нею розмовляти. Витримати розмову із нею не зможу. Або зможу. За умови, що вип'ю кінську дозу заспокійливого.