Глава 35

Олександр Бойко

Знав би де впаду, то соломки підстелив. Але яка соломка може бути у вишуканому ресторані? Отож і тримаюсь на ногах. Ще й обличчя намагаюсь витримати спокійне. Ну, так, здивоване трохи, але спокійне.

От і пазл у голові неначе й склався, але якось не дуже. Назарій Остапенко - мій клієнт, той самий чия загадковість спочатку бісила та дивувала, бо де ж це бачено вести справи, але все доручати своїм помічникам, заступникам, а самому жодного разу не показатись на очі партнеру. А потім викликала деяке захоплення - людина налагодила справи так, що її особистої присутності й не треба.

А поруч з ним Іра. Та сама Іра, що за останній час змушувала своїми дзвінками мій телефон червоніти. Та чиї номери я задовбався блокувати. І це ще м'яко сказано. Та, котру колись збирався кликати заміж я.

 А тепер вона вийшла заміж за мого партнера по бізнесу. Схоже на насмішку долі. Не інакше. Бо інакше як пояснити те, що зараз вітати її із весіллям маю я. І навіщо це? Навіщо я тут? 

А Леся? Що вона може собі навигадувати в своїй чарівній голові? Ось прямо зараз.

Дивлюсь на неї - не менш здивовану, ніж я сам. Бачу в її очах стільки запитань, на які й сам не маю відповідей. 

— Я не знав, хто наречена. — тихо їй шепочу.

Справді не знав. Бачив у запрошенні лиш ім'я, але й подумати не міг, що це саме вона. Хіба мало у світі Ірин?

Леся Коваль

Келих із руки не випав - спасибі Боже і на тому. Але розбити його об чиюсь голову — руки прямо таки сверблять. Це що ж виходить? Він притягнув мене на весілля не свого бізнеспартнера, а на свято до колишньої, від якої так сильно відхрещувався? 

Прибила б гада..

Ось тільки ошелешений він не менше мене. Не вийде підробити такі емоції. Або ж я погано знаю чоловіка в якого закохана. 

Ні, його слова вселяють віру. Яку? Сама вже не знаю. Відчуваю себе використаною в сліпу в чиїсь підлій грі. 

Ця гадина із фальшивою посмішкою. Поправити б їй макіяж. Та й зачіску. Ось чиї ці інтриги. Але навіщо? 

Не розумію. Нічого не розумію. Пазл у моїй голові відмовляється складатись.

А Саша? Як взагалі він має намір поводитись прямо зараз? Адже за кілька кроків від нас ця парочка.

Олександр Бойко

А може до біса весь цей фарс? Наплювати на це весілля з високої гори і піти у туман? Заберу свою кохану та спробую реабілітувати вечір?

Ні, втекти на мій привеликий жаль уже не виходить. Назарій та Ірина минають гостей надто швидко. Занадто швидко наближаються до нас.

А я його вже десь бачив — проноситься думка в голові. Погано пам'ятаю, але... Точно! Саме цей "милий" сидів на моїй кухні колись та став свідком краху моїх мрій та сподівань, краху історії мого кохання. 

А тепер запросив на весілля із цією... Слів немає щоб описати цю змію. І не знати мене він не міг. А ще у партнери набився. По-хорошому, дати б йому в морду бодай разок. Але влаштовувати шоу і так опускатись немає бажання. Ось тільки як довідатись що за балаган тут діється?

— Раді вітати на нашому невеличкому святі! — дружня посмішка Остапенка бісить і щось у мені відмовляється вірити їй.

— Назарію, Ірино, вітаємо вас із одруженням! Бажаю вам щасливих років разом! — із посмішкою заговорює моя наречена. А ось це вже новий шок. Леся і так може? Бо ж я чекав дещо іншу реакцію. І, зізнатись чесно, я б не засуджував. 

— Так, моя наречена все вірно побажала, — підтримую кохану, — Радий познайомитись із тим таємничим партнером та бути свідком його щастя. Щиро вітаю вас обох.

Лицемірю. Брешу, але не соромно. Ніяке я не радий. Очі мої б їх не бачили. Обох. 

Остапенко розпливається в ще більшій посмішці та переводить тему розмови на бізнес. Може воно й на краще? Що ми трохи поговоримо про дійсно важливе та уникнемо конфліктної теми? Тим паче ділити нам нічого. Мені вже точно. 

Леся Коваль

Вони відволікаються на бізнес. Це добре. З'ясовувати стосунки на людях не найкращий варіант. Саша тримає себе в руках - і це тільки тішить. Думаю, що й мені можна розслабитись. Поговорити б з кимось. Але Макар, що схоже знайомий з цією гадиною-нареченою, швиденько та якось непомітно накивав п'ятами. Іншої приємної для себе компанії не бачу. 

Вибачаюсь та прямую до дамської кімнати. Там сподіваюсь перевести подих та перевірити макіяж.

Ой, не мій сьогодні день. Точно не мій. Щойно я збираюсь повернутись до коханого, як на порозі з'являється Ірина. Вся така задоволена, що аж зуби зводить.

— То як тобі бути не надто хорошою заміною? А як тобі моє свято? Сашенька не зміг його пропустити. Видно почуття не минули. Мені так шкода тебе. Бути використаною, то так принизливо. А ти ще носа задерла, ніби королева. Але запам'ятай собі - королева тут тільки я. І в серці Сашеньки тільки я. А ти так - низькосортна підробка, тому не тіш себе марними мріями. 

І що то було? Що за монолог ненормальної я тільки що вислухала? Ірина виговорилась швиденько і щезла, а я навіть відповісти їй не змогла. Одне її "Сашенька" чого тільки варте. Придушила б гадину. Вийшла заміж, а все від мого чоловіка не відчепиться. 

Кілька глибоких вдихи та видихи і я готова повертатись до зали. Тільки не встигаю повернутись. У коридорі чутно голоси...

— Сашенько, милий, як же я рада тебе бачити. Повір мені милий, - усе це тільки заради нас. Заради тебе. Поговорімо завтра? У мене є новини для тебе. Ти маєш мене вислухати. Прошу...