Глава 32

Саша

Чисельність валіз не здатна налякати чоловіка, який щиро бажає змінити місце проживання коханої. Назбирай вона іще десять таких – різниці не побачив би. А з наявністю власного автомобіля та ліфту проблем і зовсім нема. Навіть, якби довелось всіх їх носити на власному горбу, то не сказав би й зайвого слова.

Підіймав їх до квартири посміхаючись. Коли б ще сусіди побачили такого задоволеного дурня, що з радістю виконує роботу вантажника, як не сьогодні. Але споглядати таку виставу їм не пощастило. Та мені й байдуже.

Леся тепер житиме зі мною. Мій дім стає нашим.

Більше не доведеться витрачати купу часу заради короткої зустрічі.

А спільний побут мене не лякає, як більшість чоловіків. Досвід вже маю. Не найкращий, ясна річ, але і від нього є користь. Тепер знаю чого робити не варто, а що обов’язково.

Головне, щоб жоден із нас не пошкодував згодом про прийняте зараз рішення. Бажано, щоб десь років через п’ятдесят ми з посмішкою згадували цей десь в оточенні дітей, а якщо пощастить, то й онуків.

Ось тільки моя мила зовсім не посміхається. Сумна чи просто втомлена, Леся застигла серед кімнати. Наче ревізор —  повідчиняла все що тільки могла. Шукала щось?

Неприємна відповідь на власне ж питання крутиться в голові. Не хочеться аби воно було саме так.

— Твій телефон не замовкає. Хай мелодія вимкнена, але його вібрація вже тисне на мозок.

Не відповідає, уникає розмови – ось він перший тривожний дзвіночок. Невже я встиг зробити щось не так? Щось, що засмутило маленьку..

— Хочеш вимкну його і приготую щось поїсти? Ти, мабуть, зголодніла.

— Можеш відповісти, я не проти. Раптом щось важливе? Я просто втомилась. Занадто багато подій як для одного дня. – зітхає та міцніше тулиться до мене.

Хіба може бути щось важливіше за мою дорогу принцесу? Тим більше я точно знаю, що дзвінки, які так надокучають нам обом жодним чином не пов’язані з роботою. А витрачати нерви на зайві розмови аж ніяк не хочеться. Все що було потрібно – сказав раніше. Додати більше нічого.

Варто буде змінити номер.

Ось відгуляємо весілля партнера та заберу свою дівчинку в теплі краї – ніжитись на сонечку.

 Весь мій всесвіт обертається зараз тільки навколо Лесі та заради неї. І я крутитимусь лише аби вона була щаслива. Аби не шкодувала що дала шанс такому дурневі, що здалась під його натиском.

Тіло все ще пам’ятає провокації маленької в машині. Надто свіжі спогади. Та зараз та спокусниця втратила свою грайливість.

Нехай. Поспішати нікуди.

Знехотя відпускаю маленьку відпочивати, а сам ховаюсь на кухні.

Десерт відкладається. Демони продовжують голодування.

Моя спальня змінилась – перша думка, яка приходить в голову, щойно переступаю поріг кімнати пару годин потому.

Серед бетону та каменю розквітла галявина диких, але ніжних квітів. Тільки так спадає на думку описати те, що бачу. Леся примудрилась перестелити ліжко та одягнути його в речі, які не пасують інтер’єру кімнати. Або ж це кімната не пасує ліжку. Серед тих квітів і трав бачила сни вона – моя кохана.

Лише зараз помічаю який холодний інтер’єр у квартирі. Зовсім він не годиться для сім’ї.

Варто буде викликати своїх хлопців і довірити їх Лесі. Хай перефарбують стіни так, як тільки їй захочеться.

Лише запах з кухні нагадує, що вечеря готова і ще трохи та почне підгоряти. Не почуй це, то так і стояв, несила відірвати погляд від Лесі.

Вертаюсь до плити та рятую свої старання. Не страшно, якщо охолоне. Гірше, якби пательні були вуглинки. Повертаюсь до кімнати, роздумуючи — будити кохану чи вмоститись біля неї. Роздумувати не дозволяє новий телефонний дзвінок. Номер вже знайомий. Ще трохи й око сіпатись почне. Що за набридливе створіння?

— Слухаю. — відповідаю, приймаючи виклик. З виходжу та прочиняю за собою двері.