Глава 31

Леся

Іспит можна сміливо прирівняти до здачі крові. Наче і готовий до процедури, бо знаєш що і як відбувається, але хвилюєшся страшно. У кожного другого студента і стан такий же, як у пацієнта — будь-якої миті готовий впасти непритомним. А про те, як трусяться руки та мову відбирає, що через кожне слово — два запинаєшся вже й годі щось казати. 

Нас в аудиторію пропускали невеликими групами по п'ять людей. Найстрашніше потрапити у першу п'ятірку — точно знаєш, що питатимуть про все від а до я. Мені пощастило пройти у другій такій групці, котра постраждала від розпитувань менше, ніж попередня. Але не скажу, що легко було. Ще в коридорі, розглядаючи двері, наче і все знаєш, вивчив до досконалості, а вже по іншу їх сторону відчуваєш себе тупеньким студентом, що й імені викладача не пам'ятає.

З горем навпіл, долаючи хвилювання я таки розповіла все вивчене, про що пам'ятала й отримала свою чесно зароблену, вистраждану я б сказала четвірку. І мала б зітхнути з полегшенням та разом з іншими студентами погнатись у найближчий бар — святкувати успішно складений іспит. 

Але не тут то було. На мене чекає мій хлопець. А втекти від нього було б щонайменше справжнісіньким свинством. І виховання не дозволить так вчинити. І совість теж. А якщо вже зовсім не кривити душею, то можна зізнатись — спокуса провести вечір з одногрупниками не така вже й велика, як зі своїм хлопцем. 

Йому ж совість цілком дозволила зникнути. Стою ось і розглядаю пусте місце, де ще пів години тому був припаркований автомобіль Сашка. А зараз його там нема. І ніде в іншому місці поруч теж.

Як це називається? Що за свинство? Ось і вір після такого чоловічим обіцянкам. Мій принц просто не дочекався мене і повіявся невідомо куди. А мене, навіть, не додумався попередити.

Бісить ця ситуація — я так поспішала до нього аби разом відсвяткувати завершення моїх студентських мук. А він вчинив як хлопчисько, накивавши п'ятами. Не схоже це на поведінку дорослого чоловіка, яким він є.

А може це я перебільшую? Забулася зовсім, що перебуваю у стосунках з людиною, яка має ще й роботу та інші справи, окрім того, щоб няньчити мене.

Треба зателефонувати та дізнатись куди він зник, а вже після цього робити висновки. Якщо причина виявиться серйозною, то доведеться свою образу мовчки проковтнути й забути. А як ні — то здається комусь буде непереливки. Та й мені в радість — буде причина надути губки та відмовитись від переїзду. З якого боку не поглянь — не так вже й погано. Для мене. 

Посміхаюсь, відчуваючи свою близьку перемогу над аж надто впевненим Сашею. Треба збити з нього цю зарозумілість. Телефоную йому, але динамік змушує слухати не його голос, а монотонні гудки. Хоч би музику яку встановив — набагато веселішим було б очікування. Кожен почутий гудок хочеться вважати останнім, але дива не трапляється. Мене ігнорують. Роззираюсь у пошуках таксі й завмираю — автівка Сашка зупиняється у двохстах метрах від мене, а її власник за кілька хвилин вже прямує до мене із квітами.

Засранець такий. Навіть, приводу поображатись не дає. Хитрун — діє на випередження.

— Нічого не скажеш? — запитує, простягаючи квіти.

— Мабуть, вже не варто обирати між таксі та маршруткою, адже мій особистий водій зволив повернутись по мене. — приймаю квіти та рушаю до автівки.

Більше ми не говорили. Я чомусь не знала, як правильно запитати про те, що саме його турбує. Помітно ж його настрій змінився. А що вплинуло не розповідав. Сидів у голові один варіант, але і мені він псував настрій.

— Один із моїх партнерів надіслав запрошення на весілля. Не хочеш скласти мені компанію та привітати молодят? Заразом і букет нареченої можеш впіймати. 

— Віриш, що чийсь букетик допоможе мені швидше вийти заміж? А як щодо тебе? Готовий ставати частиною натовпу, яка має на меті спіймати одну із деталей майже спідньої білизни чужої нареченої? Цікаві ж способи у молодих бізнесменів скорочувати список  холостяків країни...

—    Все смієшся, але чим тобі весільна прикмета не догодила?

—    А я й не казала, що мені щось не подобається. Однак ти розслабився і вже не такий і зелений, як був кілька хвилин тому. Тебе хтось розсердив?

—    Так помітно.

—    Будь все не так очевидно, то не питала б. Не хочеш поділитися?

—    Справді хочеш слухати про те, як декілька днів поспіль моя колишня всіма правдами й неправдами намагається зі мною зустрітись і поговорити на якусь міфічно важливу тему?

—    Ні. Але тебе це турбує, тому готова слухати тебе і бути поруч, щоб жодна колишня не сміла порушувати твій спокій.

—     Ти найкраще, що могло трапитись зі мною в житті. Їдемо збирати твої речі?

Хіба тут відмовиш? Жодного вибору не залишив. Чи то я не так вже й проти жити разом? Мабуть, не проти, бо киваю та посміхаюсь в слід за ним.

Терпінню мого милого можна тільки позаздрити. Стояв собі мовчазним пеньочком і чекав поки я складала усе необхідне і якісь дурниці до сумок та пакетів. Влив у себе чашечку кави та став допомагати. І все це мовчки, без жодних заперечень. Оце я розумію мотивація в чоловіка. 

Одразу весь свій гардероб перевозити нікому й на думку не спадало, принаймні мені точно, а потім — після спакованих і ледве застібнутих валіз зникло і бажання. Бідолашні стали тимчасовим прихистком для мого барахла і ледве не тріщали по швах. Трохи пізніше я зручненько вмостившись на сходинках спостерігала як Саша стиснувши зуби та щось що очевидно не призначене для моїх вух бурмотів собі під ніс. Але вже згодом, прямуючи до тепер уже нашого спільного помешкання, всім своїм виглядом показував як щасливий тягати мої пожитки. 

Скільки разів уже бувала в цій квартирі кожного разу інші емоції. Ось і зараз все не так, як раніше. Наче маю почуватись тепер господинею дому, а відчуваю... Навіть не знаю як передати словами всі ці емоції. Не розумію поки саму себе.

Саша дає час мені розглянути все та вивчити, щоб надалі почувалась як вдома, бо ж тепер це і мій дім. Наш. І я вивчаю — зазираю в кожен куточок, в кожну шафку наче підсвідомо сподіваюсь щось там знайти. Я ж бо вже не перша хазяйка в цій квартирі. Засмучуюсь від своїх думок. А ще згадую про її наполегливе бажання поговорити із моїм хлопцем і настрій зовсім падає, нижче хіба мерців закопують.