Глава 26

Саша

У зворотному напрямку вирушили рано вранці поки маленька Ліза ще солоденько спала та додивлялась свої сни. Таким чином втікали від її прохань – поїхати разом із нами до мами з татом. За якими вона вже скучила, хоч мало не щогодини дзвонила комусь із них та розповідала про все, що бачила і робила. І кожного разу обоє не відмовляли в розмові та вислуховували всі розповіді з посмішкою. І я собі нишком посміхався, спостерігаючи за цим.

Життя таки вміє дивувати.

Колись і сам сумнівався, що брат одружиться, що вже казати про інших. А він узяв та й зламав усім думки, підірвав мозок своїми стосунками із Катею. Її донька тепер кликала «татом» мого ненадійного брата-бабія, яким завжди його вважали в суспільстві. Тільки найближче його оточення знало, що затятий холостяк мліє від цього і дуже навіть охоче дасть себе затягнути в сімейне життя. Якщо, звісно, сам не підштовхуватиме свою половинку до одруження.

А я так і не одружився після кількох років стосунків. І здивувати зміг також немало знайомих. Принаймні тих, хто знав хоч трохи подробиць з мого особистого життя. Доведеться друзям і простим знайомим здивуватись ще не раз і вже зовсім скоро.

Ні, раптово одружуватись поки не планую. Гаразд, зізнаюсь – дуже навіть планую, але поспішати теж не буду. Моя маленька ще не зовсім охолола після попереднього наступу. Тож із весіллям цілком можна зачекати.

Тому зараз ми просто розвиватимемо наші стосунки.

Але ні – просто не буде. Тут я трохи погарячкував.

Леся все ще недовіряє повною мірою, якщо існує така міра. Думав – зрозуміє серйозність моїх намірів після знайомства з її батьками, заспокоїться. Але натомість мене зустріло обурення з її боку. Хіба ж я поспішаю? Зовсім ні. Просто не тягну кота за одне причинне місце, от і все.

Та це нічого – звикне ще.

Адже вже спокійно сприймає обійми та поцілунки й не сахається мене на людях. Якщо у селі де всі знають один одного стала поводитись спокійно та не перейматись думкою оточення, то у столиці справи мають піти краще. Там і людей більше, і ми не такі відомі особи, як там.

- Сашо, припини заради Бога. – не припиняє обурюватись моя білявка, відхиляючись від мене на скільки це можливо.

Ах так – вона знову вициганила у мене право кермувати моїм же авто. Почала ще, коли ми не встигли ступити кілька кроків до машини та вперто продовжувала ще хвилин сорок. Запевняла, що це виключно турбота про мене, адже за кермом доведеться провести ще багато часу сьогодні. Та щось підказувало мені – їй просто подобається бути водієм.

А оскільки відмовляти в таких дрібницях, як оце бажання, ще не навчився, то боровся іншим способом. Переманював маленьку на місце пасажира поцілунками. Встиг її зацілувати мало не з голови до п’ят. Але то тільки образно так – насправді ж найчастіше торкався губами плеча, шиї та біля вушка. Така собі маленька приємна витівка, яку вона намагалась карати обуренням, ховаючи посмішку та всіляко намагаючись мене заспокоїти, з її слів – маленьку пустотливу дитину.

І що, що мені вже трохи перевалило за тридцять? Хіба то страшно? Чи це та причина з якої мені не можна цілувати кохану дівчину та трохи подуркувати поки є на те така можливість? От і я впевнений що ні. Так і настрій в обох буде хороший і згадати буде що коли розбіжимося кожен у своїх справах сьогодні.

- Гаразд, маленька, повертай на заправку і далі за кермом буду я. І не думай навіть сперечатись.

- Посперечаєшся тут з тобою... – бубнить собі під ніс Леся та таки звертає на АЗС.

- Які плани на сьогодні, окрім розвантажування всіх гостинців від батьків? Коли вони  до речі встигли так щільно завантажити мою машину?

- О, ти ще погано знаєш мою маму. Оце от – то вона ще не старалася сильно. І татові можна дякувати – він трохи стримував її бажання забезпечити нас усіх домашніми соліннями на кілька місяців. Вона, скільки пам’ятаю себе, не відпускала нікого з дому в дорогу без маленького причепу гостинців. Вважай ми легко відбулися і то тільки тому, що Катя з Дімою клятвено обіцяли приїхати максимум через тиждень.

- А про плани на вечір нічого не скажеш?

- Та які там плани, Сашо. – знизує плечями та поглядає в бік нашої автівки, котру співробітник АЗС саме обслуговував, поки ми пили каву. - Випитаю в Каті, як вони тут з тим психом розбирались і зачинюсь в кімнаті, віддаючи залишки свого спокою на поталу конспектів. Вже завтра екзамен, тож мушу востаннє повторити все, що не вивчила.

Посміхаюсь своїй красуні та її жарту. Сам був студентом – знаю як в останню ніч перед екзаменом прокидається тяга до навчання.

І добре, що далі розмова пішла про студентські будні, а не наших рідних. Ох і влетить мені відчуваю. Леся знову підійме бурю, бо я обманював та приховував деякі новини від брата. Не хотів хвилювати її перебігом подій, щоб не зірвалась з села та раніше не поїхала в столицю. І не вважаю, що вчинив погано. Маленька, щоправда, може не оцінити такої турботи, але з цим вже якось розберуся.

- То я приїду потім? Хочу ще сьогодні на роботу навідатись і глянути як там працюють мої розумники без мене.

- Навіщо?

Навіщо що? Приїду чи розповідаю про свої плани? Якщо перше, то тут просто – бачити хочу, знаю вже напевно, що скучу. Чи друге? Ну, тут і сам не знаю нащо розповідаю. Захотілось аби знала та й усе. Хоч до цього зрідка попереджав когось окрім секретаря про свої плани.

- Я тобі вже набрид за кілька днів і ти впевнена що не скучиш? Чи може компанія напам’ять завчених підручників тобі подобається більше, ніж компанія твого хлопця?

- Ти запитував про мої плани, милий. Я тобі про них розповіла. А твоє бажання приїхати ввечері очевидне. І навряд чи моє побажання не мотатись туди-сюди проти ночі ти візьмеш до уваги. Тому очевидно, що чекатиму тебе. Може навіть почастую вечерею перед тим як знову сваритиму за те, що мало відпочиваєш.

- То може одразу переїдеш до мене? То я й не мотатимусь по всьому місту...