Глава 24

Саша

Сказати чесно – ідея пустити за кермо Лесю виглядала в моїх очах, м'яко кажучи, не найкращою. Я вже кілька годин провів за кермом і це правда втомлює. А зважаючи на якість доріг поза великими містами, не всіма звісно, але значною більшістю вони поганенькі, то бути водієм ще те випробування. І навантажувати цим свою дівчинку не горів бажанням. Та той її погляд, прояв щирої турботи в голосі – похитнули всю мою впертість.

Поруч із нею я все частіше стаю безвідмовним. Добре це чи погано – не знаю. А обдумувати ніколи. Поки є нагода, то можу роздивитись пейзаж за вікном. Бувши водієм, майже не звертаєш уваги, що діється збоку, тільки на дорозі фокусуєш всю увагу. А тут просто супер приз випав – мало того, що можу трохи розслабитись, то ще й оглянути місця де виросла моя дівчина. А ми ж все ближче до її дому.

Так, село тобі не зрівняється з містом. Тут кожне не знайоме авто дуже привертає увагу людей. Про себе мені вдалось нарахувати десь жіночок вісім, що пильно вдивлялись в авто та водія, а потім обговорювали це. Але про свої спостереження Лесі не розкажу. Ще розхвилюється чого доброго. Моя дівчинка і так занадто багато переймається через всяку дурню.

Оскільки батьків Лесі я не бачив ще жодного разу, але дещо знав про них від брата, то здогадувався, що жіночка біля воріт не чергова пліткарка на нашому шляху, а можливо майбутня теща. Посмішки на обличчі обох тільки підтвердили це.

А знайомства то не вийшло, як у всіх фільмах. Батьки були попередженні про мене, а я знав куди їду. Але тьотя Люба, як жінка сама сказала її називати, з першого погляду зачаровує – така собі добра Фрекен Бок, що кожного залюбить та причарує.

А от знайомство з батьком моєї дівчинки довелось відкласти з ряду причин. Він же засів на пасіці, як мені потім повідали. А ще ми не могли залишити Лізу спати у машині. Тому спочатку до будинку потрапила спляча принцеса, а потім вже валізи, яких було чимало. Один я приїхав з ноутбуком та невеличкою сумкою речей.

- Сашо, скажіть мені чесно, материнське серце, знаєте, хвилюється – все так погано? Катруся раніше не відпускала дівчинку кудись саму. Завжди разом приїздили до нас.

- Діма не хоче травмувати дівчинку зустріччю з біологічним батьком. Вона тільки звиклася з думкою, що він її тато. І Катя теж не хоче, щоб вони десь зустрілись, щоб не травмувати дитину. Не хвилюйтеся дарма. Все добре. Крім того, Катя довіряє вам — це вже точно. Тому ж відпустила дитину. Адже ми тут.

- Чому ж тоді Дмитро відправив і свого брата до нас? Чи у вас проблеми? То ви й завітали в нашу глуш? – чую позаду себе строгий голос Степана Геннадійовича. І вже не дивуюсь таким питанням та припущенням. Брат попереджав, що чоловік у минулому військовий, старого гартування, так би мовити.

- Тату. – осмикує його Леся. Дівчинка моя. Намагається захистити чи мені здалося? Чи здогадується чим можу відповісти.

- Я буду чесним, тому скажу відверто – приїхати сюди, то була моя особиста ініціатива. Леся не хотіла зізнаватись, але від батьків таке приховувати не можна. Ми з нею пара. Якщо ви проти моєї присутності, то я повернусь до Києва. А якщо не проти та дозволите залишитись ненадовго, то спробую допомогти чим зможу. Як я помітив – господарство у вас чимале, а роботи я не боюся. І невеличка відпуска серед природи теж не завадить, не кривитиму душею.

- Не зять кажеш, доню? – переводить погляд батько на доньку, запитально вигинаючи брову, яка мало не тулилася до стіни. Але ж вона не хамелеон і злитися з нею – не вийде. Дивлюсь на неї та так сильно хочу обійняти. Чого вона така налякана? Наче ж не сварять. Та й за що сварити? Всі живі, здорові…

- Поки ні. – белькоче моя люба білявка так, наче говорити зовсім розучилась.

- Ви ж з дороги! – Сплескує руками тьотя Люба. – Зголодніли то напевно. Стьопо, чого ти вчепився до дітей, як п’явка? Буде ще час розмови розводити. Іди-но краще м’ясо своє фірмове посмаж, а я швиденько стіл накрию у винограднику. Хай молодь поки відпочине з дороги. – вже штурхаючи у спину чоловіка, все примовляла жінка.

Так ми й залишились наодинці.

- Тато тепер тобі спокою не дасть. У нього вже кілька років заготована смуга перешкод для майбутнього зятя. Дарма сказав. Ще пожалкуєш, втечеш і не стане в мене хлопця. – зітхає моє біляве диво. Ніби й жартує, але насуплена така. Чи не жартує?

- За свої слова мушу відповідати. Все правильно. Не бійся так – легко мене позбутися не вийде. Тому не мрій. Якщо не буду хлопцем, то може чоловіком твоїм стану?

А знаєте, що зрозумів? Ми почали добре розуміти одне одного без слів та прохань.  Одночасно рушили на зустріч та обійнялись. Так навіть краще розмовляється.

- Як в тебе легко складається, Сашо. Жарти – жартами, а про випробування для майбутнього зятя я тобі серйозно кажу.

- Тоді побажай мені удачі, крихітко, і піду я допомагати майбутньому тестю.

- Так і знала. – знову зітхає моя дівчинка.

Яка ж вона мила зараз, хай і насуплена трохи. Знаю, що не надто задоволена викриттям наших стосунків, але інакше не можна було. І батьки її не хвилюватимуться за Катю, і нам не доведеться прикидатись друзями. Пробували вже – знаємо. Не можу й уявити собі як би то було. Цирк хіба. Не інакше.

Цілую Лесю та йду на допомогу Степану Геннадійовичу. Чоловіка знаходжу неподалік будинку біля мангала. Кілька секунд спостерігаю за ним, роздумуючи з чого б то правильно почати розмову.

- Допомога потрібна?

- Ну, допомагай раз прийшов. – киває чоловік, розглядаючи мене. А я що – руки з правильного місця ростуть, тому розколоти кілька колод не є проблемою, як і розвести вогонь.

- І давно ви парою стали?

- Недавно.

- Ти з Дмитром двійнята, якщо не помиляюсь, а значить – ровесники. Про брата твого — чуток багато було, але хлоп непоганий і Катю з Лізкою любить. Він гуляв і не женився до цього часу, а ти чого нежонатий ще?

- Збирався довго, мабуть, або грошей мало заробляю, того й не одружився. А може Бог вберіг – втекла від мене дівчина до старшого за вас та багатшого мужика. Отакі от стосунки були. Шукав любов та перший млинець не вдався. А Леся поки не хоче заміж йти.