Глава 20

Леся

Вранці прокидаюся втомленою, що зовсім не дивно. За день втомилася, як морально, так і фізично, то ще й половину ночі просиділа в телефоні. Не втрималася та вишукувала інформацію про Сашу.

А він виявився людиною таємничою – у пресі майже не згадується його ім’я, а от інформації про Дмитра хоч греблю гати. А я ж не про його брата шукала, а про нього самого. Ніяких тобі скандалів, гучних справ. Зрідка щось про його будівельну компанію та зовсім нічого про особисте життя та смаки. Ось тобі й бізнесмен, що не дав жодного інтерв’ю, де б розповів про себе, а не свою роботу.

Це звичайно добре, що його не переслідують журналісти, як Діму. Але все ж — я розчарована. Мої пошуки виявились даремними.

А потім ще відтворювала у пам’яті весь свій скажений день. І дійшла до висновку, що швидко відповідь дати не зможу. Наче й знайшла багато причин, щоб погодитись, але все ж вагалась.

Ну, не дає мені спокою та його колишня і хоч ти трісни! Стала вона мені кісткою в горлі та й по всьому. Треба було б дізнатися щось про неї та заспокоїтись, бо враховуючи одкровення Саші, вона виявиться звичайним корисливим стервом. Хай буде так. Бо як ні, то значить була інша причина. Значить Саша не такий простий, яким здається.

А в ньому не хотіла б розчаруватися…

Та поки Олександр не розчаровував. На кілька днів зник з радарів та нагадував про себе суто діловим листуванням. Так - так, нас тепер пов'язувала одна надзвичайно важлива справа - вибір будинку для Каті та Діми. Він надсилав мені варіанти, а я з них обирала кращі. Зрештою вибір впав на чудовий дім, де б і я була не проти жити. 

І вже за кілька днів Діма презентував моїй подрузі свій сюрприз. Всі ті дні ще й хвилювалась - чи сподобається? Сподобався. Зусилля були не марні. 

Саша ж після цього почав бажати доброго ранку та солодких снів кожного дня. Але про моє рішення не запитував. Чекав.

А я сиділа на голках, поводилась, як собака на сіні, бо не могла визначитись із відповіддю.

***

Ранок починається з кави. Тільки цей напій, здається, може привести мене до тями.

На кухні вже воркувала парочка новоспечених наречених, але помітивши мене — притихли. Катя попросила залишитись вдома, якщо не маю нагальних справ. А звідки їм узятися в вихідний день? Погоджуюсь, бо помічаю на їх обличчях якесь занепокоєння. Сподіваюсь, що мені це тільки здається і нічого серйозного не трапилося.

Ми вже поснідали і я зайнялась миттям посуду, коли задзвонив мій телефон. Не розбираючись, хто там скучив за моїм голосом, беру слухавку та вмикаю гучний зв’язок.

- Привіт, маленька. Які плани на сьогодні? Приділиш мені трохи свого часу? – тараторить без зупинки Саша, а червонію на очах у друзів.

- І тобі, доброго ранку, Сашо. – бурчу у відповідь та поспішаю витерти руки та схопити телефон. Одразу вимикаю гучномовець, поки цей гад не вибовкав усіх моїх секретів. – От хто тебе за язик тягнув не підкажеш мені? Тут поруч зі мною Катя та твій брат, а ти на гучному зв’язку вже наговорив достатньо, щоб ці двоє влаштували мені допит. Я вже бачу цікавість в їх очах. Тому, якщо маєш час, то будь ласкавий — приїдь якомога швидше та врятуй мене від них. Тим паче, що це твій довгий язик додав мені клопоту.

- Добре, принцесо, припиняй злитися та пригости друзів кавою. Скоро твій принц врятує тебе з лап допитливих монстрів. – сміється в слухавку, гад. Але шум мотора підказує, що він цілком серйозно відреагував на мої слова та вже зібрався їхати.

- Гаразд, так і бути – відкушу твій довгий язик іншим разом. А тепер вимикайся і не смій розмовляти за кермом. Я чую, що ти в авто.

- Не хвилюйся, маленька, я буду обережний. Ти вже подумала? Бо мені здається, що ти вже згодна. І для розмов з тобою я обрав безпровідні навушники, а не гучномовець. – відповідає він, а я чую як він посміхається зараз. Виклик завершується, як і наша з ним розмова.

- Чорти б тебе вхопили, Бойко… - тихо зітхаю, роздивляючись темний екран смартфону. Знаю, що це мене не врятує, а відчайдушно хапаюсь за соломинку та відтягую розмову з друзями. Впевнена – їм дуже кортить дізнатись що відбувається. Ось вже дірку протерли поки, нашорошивши вуха, вслухались в мою розмову з Сашею.

- Які знайомі слова. У вас вони що передаються повітряно-крапельним шляхом? Чи це якесь особливе замовляння? Мила, це ти її навчила? – регоче Дмитро, а за ним і Катя підхоплює цю естафету. І чого їх це веселить?

Але розслаблятися зарано. Їх сміх всього-на-всього відвертальний маневр. Зараз причепляться, як ті кліщі та не відчепляться поки не висмокчуть усю правду. А що я маю розповідати друзям, коли й сама не встигаю за ходом подій. Як же я заплуталася..

- Любий, ти ж уже зрозумів, що брату телефонувати не обов’язково? Він скоро сам примчить до нас. Виявляється, у наших рідних прокинувся партизанський дух. Лесю, припиняй відмовчуватися і поясни нам, бо, здається, ми чогось не знаємо. – Катя зараз знущається чи ображається? Справедливо, бо раніше ми секретів не мали одна від одної.

- Не знаю, що ви могли помітити так, як окрім одне одного не бачите. – ага, я теж кусатись вмію. Хіба дарма кажуть, що найкращий захист, то напад? Ось і перевіримо чи працює така тактика. - І пояснювати нема чого! Не мучте мене своїми розпитуваннями, скоро приїде Саша і буде вам все пояснювати. Він цю кашу заварив, то нехай і пояснює яка муха вкусила його за язик.

Чесно? Я сиділа наче на голках та чекала приїзду того балакуна. Хвилини рахувала під прискіпливим поглядом мовчазної подруги. Бачу, що цікавість аж розпирає парочку, але вони також чекають на Сашу. І проклинала себе, що взяла слухавку. Його, бо бовкнув не думаючи, бо не чекає мого рішення, а вже «маленькою» називає. Ні, я звісно можу образитись на таку кличку, але як же воно, бляха, ніжно звучить з його вуст.

Що зі мною коїться?

Катя зустріла брата свого майбутнього чоловіка та провела на кухню. Саша не виглядав збентеженим, спокійний як удав, гад такий.