Глава 13

Олександр

Леся або занадто впевнена у собі або відчайдушна дівчина. Інші варіанти просто не підходять для її характеристики. Віддала наказ та чкурнула геть з квартири, навіть не чекаючи від мене відповіді. Мабуть, це таки самовпевненість більш притаманна їй. Думає — має вплив на мене та що я виконаю її бажання.

І правильно думає. Адже до знайомого таксиста я таки подзвонив, причому одразу, аби вона не чекала та не замерзла. І саме з ним вона поїхала додому. Переконався в цьому, дивлячись через вікно. А потім й повідомлення отримав, що дівчинка вже вдома. Не від неї, на жаль, а від того самого таксиста.

А взагалі то, варто подумати над тим, що діється в житті. До чого я докочуся такими темпами? Он уже якесь дівча крутить мною, як тільки хоче. Гаразд, варто зізнатись хоча б самому собі, що зовсім не якесь там дівча, а дуже навіть привабливе. Миле таке, щире...

То що ж власне не так? Чому сиджу зараз з чаркою та продовжую труїти себе алкоголем? Ще й винним себе відчуваю. Зрештою, я ж не давав таку обіцянку Лесі. Не встиг і слова сказати, як вона вже втекла.

Все заплуталось. Занадто. Емоції стали надто дивними. Думки про колишню хоч і не зникли безслідно, але відійшли на задній план. Перше місце несподівано посіла саме тендітна блондинка. І тут вже не зрозуміло — радіти мені чи засмучуватись. Адже нові стосунки не входили в мої плани. Занадто швидко. Потрібен час, щоб осмислити минулі. Куди вже там нові. Та й не потрібен я такій дівчині. Їй би однолітка або на роки три старшого, а не на десять. Їй треба ще освіту здобувати, а не про стосунки думати. Це мені вже час про сім'ю думати. Не Лесі. Маленька ще.

***

Ранок, що починається з похмілля — можна офіційно визнавати найжахливішим з усіх можливих. А  щоб він і зовсім не здавався казкою, треба додати ще і якогось придурка під дверима, що ломиться у квартиру наче там пожежа трапилась, а моя квартира безпечне сховище.

І телефон не замовкає ні на хвилину — Дімка надзвонює, але не хочу з ним говорити. І так паршиво, не вистачає ще тільки його повчань. Відкинувши мобільний якомога далі, продовжую знищувати недопите вчора віскі. В голові такий безлад, що без пляшки не розберешся — виправдовую себе. Бо без цього виправдання відчуваю себе алкоголіком.

Пиячу з самого ранку. Подумати тільки до чого докотився... Але чого тут думати. Краще не думати, а знову напитись і відключитись. Такий вже в мене порятунок. Такий спосіб поринути у забуття. І плювати на все. Хай горить воно вогнем. Я ж горю. Згораю.

Але спочатку треба розібратись з тим надокучливим йолопом за дверима. Кого там тільки принесло?

Відкриваю двері, а за ними стоїть Дімка. Міг би й здогадатись, що то він приперся. Більше ж я нікому не потрібен.

— Дімка. А тебе чого так рано принесло? З Катею посварився?

— Ні. Все добре, якщо не враховувати, що нас переслідують журналісти.

— То про вас вже всі знають?

О, Боги, і чого це я так туплю? Зрозуміло, що раз знають журналісти, то й решта людей в курсі життя мого братика. Втім, як і завжди. Він улюбленець публіки, нежонатий, що у всіх на слуху, з зовнішністю голлівудської зірки. Хоча цього разу для преси буде сюрприз – Дімка таки закохався. Влип по самі вуха, як я колись. Тільки одна відмінність між нашими ситуаціями є – його Катя точно хороша людина, он як впливає на мого братика. Це ж помітно неозброєним оком. Вона вже досягла висот, тому використовувати не буде.

— Схоже на те. Але ми ще нічого не коментували. – відповідає Дімка й усміхається. О так, він схоже цілком задоволений ситуацією. До уваги вже звик, не турбується ні про що.

— І вона не прибила тебе? Чи ти переховуватись від її гніву приперся? Леся казала — Катя жінка з характером. – Намагаючись пожартувати, випитую про причину його візиту.

- Як бачиш. — розводить руками він. - А з Лесею у тебе що? Вона, між іншим, виглядала вранці так же кепсько як і ти оце зараз. - заусміхався Дмитро, проходячи на кухню.

А у мене тільки зітхання вирвалось з грудей. От чого все так добре починалось, а закінчується як завжди… Виходить, що то братика вже накрутили, як пружину і відправили до мене. Жінки. Що тут скажеш. Але якось раптово починає гріти думка, що Леся там думає про мене.

Але відповіді на це запитання у мене не було. Що у нас? Та нічого між нами нема. І на дружбу вже чомусь не схоже, і не стосунки зовсім. Останні зовсім не потрібні – ні мені, ні їй. Знає таки братик що питати, щоб загнати в глухий кут. Залишається тільки махнути рукою, як в прямому, так і в переносному сенсі.

Дімка почувався, як в себе в дома. Розсівся за кухонним столом та свердлив мене поглядом. Його цікавість розпирає, а мене бажання випити. Дістаю з холодильника пляшку оковитої та закуску – ковбаса, огірки, помідори.

- Ти не думай нічого зайвого.

Ставлю перед братом чарку, але він до неї не поспішає торкатися. Тільки поглядом мене пропалює, випитує гад, не кажучи ні слова. Знає мене як облупленого. Знає що не витримаю мовчазного натиску і все видам. Тут ми схожі. І тактика ця діє безвідмовно на нас обох. Перевірили вже не раз.

- Я ще не думаю нічого. Хочу почути з першоджерела. Але хотів би знати чому ти так пиячиш. Ще й молоденьких дівчат споюєш…

- Що не вип’єш з братом?

- Ні. Сьогодні приїхали батьки Лесі. А вони ж і для Каті як другі батьки. Лізі їх бабусею і дідусем називає. Мушу на знайомстві бути нормальним. Та й до Каті з малою не хочу пхатися з амбре. Не думаю, що по голові погладять за таку появу. Це тільки один раз так підфартило.

- Попав ти Дімка під каблук. – всміхаюсь наскільки можу. Сам таким був, як він зараз. Тільки помилився у своєму виборі. Тодішнього себе не гріх і пом’янути. Наливаю собі повну чарку та одним махом спустошую. Щось ще кинув собі до рота та гірко посміхаюсь.

- Ні, Саша, не під каблук. Думаю – я вже зустрів свою долю і супутницю на залишок життя.

- І я так думав… А потім…