Глава 12

Леся

Цей його погляд... Він такий незрозумілий мені, але такий привабливий. Наче десь глибоко в чоловікові захований магніт, який притягує мене та не дає зрушити з місця. Таке відчуття, що ноги приросли до підлоги. І наш  діалог здається позбавленим сенсу. Наче ми розмовляємо тільки для того, щоб не мовчати.

Саме тому мені краще піти. І чим швидше я це зроблю, тим краще буде. Десь знаходяться сили розірвати зоровий контакт та одягнути на обличчя маску байдужості, щоб не виказувати себе. Щоб приховати свою розгубленість. Щоб зібратись та спокійно піти.

Але далеко втекти не вдається — вже у дверях озираюсь на Олександра. Його ім'я саме собою злітає з вуст. А його реакція не змушує на себе чекати — озивається миттєво, наче тільки чекав коли до нього звернуться.

Здається, я забагато думаю. Занадто сильно намагаюсь аналізувати його слова та дії, що тільки ще більше заплутує. І занадто сильно не можу зрозуміти що коїться зі мною сьогодні.

— Можеш і ти пообіцяти мені дещо?

— Дивлячись що ти попросиш... Але попереджаю — зникнути з твого життя у мене вже не вийде. Я вже зустрівся тобі. — кожне його слово звучить, як погроза, а відстань між нами невпинно скорочується. Він все ближче до мене. Та на це якось байдуже — не з'їсть же він мене. Лякає зовсім інше. Просте речення лякає більше, ніж пістолет приставлений до голови. Звучить як попередження від якого не слід чекати чогось доброго. 

Радіти чи плакати, що він зустрівся мені? Не впевнена в жодному з двох варіантів. Тільки час вкаже на правильність одного з них.

А зараз... Зараз мені час зникати. Бажано, щоб це було швидко та ефектно. Так, щоб отямився коли я буду як мінімум в дорозі додому. Щоб не йшов проводжати до таксі, щоб я мала час перевести подих.

— Я й не думала про це... — нахабно брешу йому в обличчя.

 Так, такий варіант у мене теж був. Але він так і залишиться нездійсненим. Час від часу близькі нам люди будуть сприяти нашим зустрічам. Або ж сама доля зіштовхуватиме нас знову і знову. А від цього вже не втечеш і не сховаєшся. 

— То як щодо обіцянки? – нагадую йому про головну причину, чому я ще досі тут, а не в таксі.

— Може спочатку озвучиш свою вимогу, маленька, а вже потім вимагатимеш від мене обіцянки?

Чому такий спокійний та милий, на перший погляд, Саша зараз нагадує мені підступного хижака? Та й відстань між нами знову стала катастрофічно малою. Саша чомусь наблизився майже впритул. Він не чоловік, він біс, що звалився мені на голову. І якщо не втечу зараз, то кінець мені. Затягне в тенета наче павук свою жертву.

— Гаразд, нехай буде по-твоєму.

Перш ніж, озвучити свою вимогу, як схарактеризував це Саша, доводиться задерти голову та поглянути в його очі. Погано все ж таки розмовляти з кимось, дивлячись прямо перед собою, та бачити грудну клітину або максимум шию. І чого він вимахав такий високий, а я така дрібненька?

— Знаєш, я вдячна тобі за цей вечір. З усього що було заплановано — ми зробили вважай нічого. Попри все ти мужньо витерпів мою компанію та забаганки. Проте є річ, що не подобається мені.

— Що ж це?

— Пообіцяй мені, що більше не труїтимеш себе алкоголем. Гаразд? Я піду вже, поки спускатимусь, то ти виклич мені таксі. І не треба мене проводжати. – вимовляю так швидко, як ніколи в житті скоромовок не декламувала та посміхаюсь йому.

 І поки чоловік більш-менш збитий з пантелику, стаю на пальчики та квапливо залишаю на його щоці легкий поцілунок. А далі все відбувається, як у пришвидшеному відео – різко повертаюсь на сто вісімдесят градусів та тікаю з квартири.

Тільки у таксі вдається перевести подих. Бо ж одна дурепа, себто я, вирішила, що сходами буде швидше і бігла ними, наче навздогін за нею мчала зграя вовків. Хоча позаду нікого й не було.

Дурепою себе називала потім ще не раз. Чого, скажіть мені на милість, взагалі потяглася до нього додому? І як маю поводити себе надалі?

***

Ранок після "хорошого" вечора, приправленого алкоголем, не може бути добрим. Та я ледве голову від подушки відірвала, але тільки тому, що мучила спрага та головний біль. А ліки можна знайти тільки на першому поверсі. От чому я про це не подумала заздалегідь? А зараз страждаю.