Глава 7. Старець та нічний клуб

Олександр

Я ніколи не був прихильником нічних клубів, гулянок допізна та смикання під незрозумілу музику. Усе це — з радістю проміняв би на прогулянку по морю на власній яхті. Так, як не прикро, відпочивати як люблю виходить вкрай рідко. А з коханою і зовсім не виходило — та не розділяла моєї любові до відпочинку на воді. А сьогодні вирішив зробити виключення вже заради Лесі. Крім того, вона завірила, що ми в будь-який момент можемо поїхати з клубу в обране вже мною місце.

Ця дівчина з першої зустрічі викликала бажання оберігати її. Вона мовчки підтримувала в сотню разів краще, ніж тисячі балакунів. І сьогодні, коли дівчинка була без настрою — хотілось порадувати її, розвіяти смуток. Так же і роблять друзі. А вона мій друг і талісман, що не дає падати духом.

Після розставання з Ірою, Леся єдина дівчина з якою я спілкуюсь і можу бути справжнім. Вона допомагає забути зраду, хоча й подумки я часто порівнюю їх...

У перші хвилини перебування в закладі, мене притягувала тільки одна єдина річ в ньому — вихід. Голосна музика не дозволяла почути та власного голосу. А вже захмеліла молодь і зовсім не викликала поваги, про що я мав необережність висловитися. 

— Захмеліла парочка братів на порозі серед ночі теж не викликала радості, але ж ми пробачили вам це. Кожен розслабляється так, як може. Хтось випиває, а ми потанцюємо. — всміхнулась Леся, натискаючи на мій найбільший сором за час нашого із нею знайомства.

— Гаразд, потанцюємо. Але не ось так, як вони. Це більше нагадує удари током, ніж танці. — знову я не стримався від коментаря.

Леся не кажучи ні слова, встала з-за столика. Я вже на секунду уявив, як вона зараз потягне мене на танцмайданчик, але помилився у припущеннях. Дівчина тільки всміхнулась та впевнено попрямувала крізь натовп. Я ж проводжав її поглядом допоки натовп не поглинув її.

Може піти слідом за цією шукачкою пригод? Мало що може трапитись. Наприклад, який п'яний ідіот почне чіплятись. Не хочеться аби така прикрість зіпсувала відпочинок дівчинці та позбавила її настрою.

Я піднявся зі свого місця та не встиг зробити кілька кроків, як Леся сама знайшла мене.

— Ти ж не відмовиш мені? — посміхається вона і за секунду галаслива музика змінюється на тиху романтичну мелодію, що ідеально підходить для повільного танцю.

— Хіба я можу відмовитись від власної обіцянки? — відповідаю їй та взявши за руку трохи відводжу її від натовпу. Так ніхто не завадить нам насолодитись танцем.

Вона вклала свою долоньку в мою руку та дозволила вести танець. Про себе відмітив, що на підборах вона мені тільки по плече. Але це не заважає нам рухатись в ритмі чуттєвого танцю. Не заважає мені дивитись в небесну блакить її очей. Я міг би закохатись в цю блондинку, якби серце не займали кохання до іншої та пекучий біль її зради...

— Дякую тобі. — піднявшись на пальчики, шепоче вона мені.

— За що? — невтямки мені яку таку вдячність я зараз отримав. Заради її, та й свого теж комфорту трохи нахиляю голову аби краще було чути слова дівчини. Та й щоб не тягнулась кожного разу до мене стаючи на пальчики, заради кількох слів.

— Тобі не подобаються такі заклади, але ти все одно тут. І танцюєш зі мною. Виконуєш мої забаганки, хоч і не повинен. Ми можемо піти звідси якщо хочеш...

— Ти ж хотіла потанцювати. — перебиваю її на півслові. Вдивляюсь в блакить її очей, щоб зрозуміти, що змусило її передумати. Хочу знати що посприяло її бажанню залишити галасливий клуб.

— І вже це зробила. А тепер хочу, щоб і ти насолоджувався цим вечором. Є ж місце де б ти хотів зараз опинитись? — примружившись, почала випитувати Леся.

— Є таке місце, чого вже приховувати. Але сьогодні точно ні я, ні ти там не опинимось.

— Чому ж? Воно так далеко? Чи таке недосяжне?

— Колись, якщо не передумаєш, то ми обов'язково там побуваємо. А сьогодні ще можемо у тихішому місці влаштувати пізню вечерю. Що скажеш?

— Скажу, що не проти.

Клуб ми покинули швидко, адже нічого нас там і не тримало. А от обрати хороше місце для вечері було складніше. Леся хотіла в якесь простеньке кафе, але зважаючи на вихідний день, усі вони не мали вільних столиків. Це ми зрозуміли вже після другої спроби десь повечеряти. А моя пропозиція вечеряти в дорогому ресторані була відкинута без роздумів.

— Можемо замовити доставку та поїхати до мене. Побачиш, як я живу.

— Сашо, я не хочу тебе обтяжувати... Вечір, звісно, був далекий від ідеалу, але дякую тобі що склав компанію. І що піддався моїм вмовлянням, щодо клубу. Знаєш, я ж також не люблю такі заклади. Але подумала, що можу змінити свою думку, якщо побуваю там ще раз...

— І як, другий візит зміг виправити перше враження?

— Зараз, я не маю однозначної відповіді з цього приводу. Але маю сказати, що важливу роль відіграє компанія з якою доводиться десь бувати. Часом люди своєю поведінкою та вчинками псують враження інших про те чи інше місце.

— Як було в попередній раз?

— Так.