Стану для тебе трояндою

Розділ 5

Я би могла довго розповідати про те, як я закохалася вперше. Як ми провели ту ніч разом гуляючи парком. Як я тулилася до Тимура відчуваючи тепло його тіла. Як мріяла про одужання і щасливе спільне життя.
Знаєте, деякі речі у житті живуть з нами завжди. Я більше не дівчинка, яку ображають у школі, я тепер та, якою би хотіла стати. В мене є будинок за Києвом, заможній красень чоловік і дві прекрасні доньки. Але минуле – частина мене назавжди.
Донечки часто ставлять мені питання, що то за троянда, яку я зберігала у дерев'яній рамці у вітальні.
Я лише всміхалася і говорила, що це диво.
— Що за диво, мамо? — питали вони.
— В ніч перед Різдвом — почала я — Один хлопець покохав дівчину, а вона покохала його. Але на хлопцю було давнє і страшне закляття. Через деякий час він мав перетворитися на попіл.
— Який жах — доньки затуляли ротики своїми рученятами.
— Але цього не сталося. Дівчина покохала його настільки, що він став для неї трояндою.

Після нашої з Тимуром прогулянки я повернулася додому ледь не під ранок.
Мама довго кричала на мене, але я не звертала не неї уваги. Я ловила в пам’яті обійми й поцілунки. Згадувала і намагалася закарбувати у пам'яті.

Наступного дня я не могла  зв’язатися з Тимуром. Телефон не відповідав. Я нервувалася і дзвонила кожні пів години по декілька разів. Я відправляла СМС, дзвонила друзям. Ніхто не знав, що з ним сталося. І лише через тиждень мені зателефонувала його мама.
— Він просив прийти тебе — і  продиктувала адресу.
Я бігла так, неначе за мною женуться собаки. Його мама Ольга нічого мені не відповіла на мої питання: «Що з Тимуром?». Вона просто продиктувала адресу і вибила.

Я могла очікувати на будь-що, але коли я підбігла до невеличкого будиночка у центрі міста, вона зустріла мене, ніби примара. По її заплаканих очах я все зрозуміла.
— Проходь — запросила мене у будинок — Його кімната прямо по коридору.
Я не сміливо ступала ногами по коридору, а жінка залишилася біля вхідних дверей.
Відчинивши двері у кімнату я побачила ліжко на якому лежала красива, червона троянда.
— Де Тимур? — крикнула я жінці.
Вона підійшла до мене.
— Це було його бажання.
— Де він? — не вгамовувалась я.
— Він пішов. Сказав передати тобі, аби ти ніколи не здавалася.
— Куди пішов? — я дивилась на жінку благально.
Вона повільно мене обійняла і прошепотіла.
— Після смерті він хотів стати для тебе трояндою.

І саме в той момент я заплакала так гірко, як ніколи до цього. Я взяла у руки троянду і понесла її додому. Перед очима пливло все від сліз. Несла її шепочучи свої вірші, про які обіцяла і які не встигла йому зачитати.

Тепер я стояла у вітальні зі своїми дівчатками і ми всі дивилися на троянду, яку я засушила під пресом і зберегла у рамочці.
Я обійняла їх і зачитала вірш, який написала після того, як в той день повернулася додому.

Стану для тебе трояндою
Забутим, далеким витвором.
Із снігу, із льоду, із болю,
Що рветься скоріше вирватись.

Стану для тебе спогадом
Забутим, далеким вихором.
Із снів, із примарних ілюзій
В яких я хочу залишитись.

 

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше