Вже маючи хоч якийсь зв'язок із північними землями через Суміреля, у південних землях уже знали, коли має відправитися в плавання флот із переговірниками офіційної влади півночі.
Тому на цей раз приблизно вже знали, хто пливе, скільки їх пливе, у яких справах та приблизно коли мають прибути до Філадельфії.
І знову в даних справах мусив відправитися Сірий Ворон, але на цей раз із ним відправилися й Катарі, також король Ганул ну й представник оркської раси — Золотий Лис.
Якщо вже з іншої сторони мала прибути верхівка офіційної влади, так і зі сторони південних земель також мали прибути представники вищої влади.
Ангаріс цього разу не пішов разом із Балкаром до Філадельфії, а вирішив дослідити іншу сторону побережжя, що там знаходиться і дослідити, що там має бути.
Але не один такий і Ангаріс розумний: тут вирішив зіграти на випередження і сам Сірий Ворон. Він ще два місяці тому наказав направитися на інше узбережжя і закласти там військовий форт.
Тобто, якщо північани думають, що так легко зможуть втрутитися в південні землі, так їх мало чекати розчарування. З іншого боку вже також мав розміщатися і військовий гарнізон та поселення, яке також мало б із іншої сторони звести порт і побудувати дерев'яні судна-пароплави й з'єднатися з Артільськом.
Так роботи в цьому напрямку лише починалися, і коли б зараз ворог захотів би напасти, то він би міг розраховувати на успіх. Але коли ворог знатиме, що в його тилу перебуватиме противник, то такі плани у них мали б дещо змінитися.
На цей раз Сірий Ворон і ціла делегація верхівки керівництва південних земель пливла не з пустими руками, а везли із собою цілу купу зброї і всього, що було необхідним для виготовлення тієї зброї, а саме: порохи, кулі та стволи, що потребували заміни, і неможливо його було так швидко привезти.
Розбудова залізничного сполучення південних земель тільки-но розпочалася, і тому потрібно було протриматись два-три роки, й тоді вже південні землі будуть цілком убезпечені.
Північани не знали конкретно, скільки вже мешканці півдня мешкають у цих землях і яку загрозу становлять для Нового світу. Тому Ангаріс і вирішив попливти на далекий південь і дослідити та переконатися сам особисто, чи сусіди з півдня є безпечними.
Із собою він спорядив три десятки бойових фрегатів та два судна-бомбери для мінування. Бойових ялиць вирішено було не брати, адже в активні бойові дії було прийнято рішення не вступати. Та й взагалі, як можна було воювати з тим, про кого ти навіть і не відав?
Натомість Сірий Ворон уже частину інформації про північан відав, а також їхній технічний розвиток та їхні технічні можливості. Так, розрив між ними був десь, як по земним міркам, у два століття, а то й більше.
Але цей розрив могло нівелювати просто те, що жителів півдня було просто в сотні разів менше, ніж усіх інших, хто мешкав у вже відомому світі. Тому технологічний розрив не означав ще безпеку від менш розвинених сусідів, а навпаки — їхній страх перед невідомими поки сусідами.
До іншого узбережжя, а саме до східного, було сім сотень верств по савані. Самі північани ще не ризикували перебиратися на інше побережжя і щось там будувати.
Адже вони не мали ні такої техніки, як у гостей з півдня, та й можливості. А саванна — то був не їхній звичний ліс, там було багато чого невідомого і вбивчого.
Сірий Ворон же відправив на розбудову нового форпосту і портового міста близько тисячі мешканців півдня. Так, там уже було багато спеціалістів і ремісників, які були потрібні для того, щоб там усе мало запрацювати і почати будуватися.
Також у тій місцевості виявилися і племена місцевих аборигенів, а саме — пінків. Знаючи досвід співіснування гномів і пінків, Сірий Ворон вирішив їх не чіпати, але час від часу підкидав їм одяг та їжу.
Пінки за зовнішнім виглядом походили на людей, але щось в них було змінено, і це видавалося по їхніх обличчях і самих очах. Здалеку так — звичайна людина, але коли придивитися — ні, щось не так.
То напевно наслідки перенесеної тієї хвороби. Тому Сірий Ворон вирішив, що з часом потрібно буде їх дослідити і вивчити, що таке могло статися, що винищило цілу цивілізацію.
Форпосту дали символічну назву — Рубіжне. Саме це був рубіж, за яким мали б починатися землі, які мали б відійти по мешканців півдня.
Тобто вже в новій угоді вже мали б бути визначені кордони півночі і півдня. Виходячи з реальних даних, то Сірий Ворон хотів по суті відібрати частину земель, що вже лежали на північ від екватора десь на декілька до двох тисяч верств, як не більше. Про реальні масштаби поки було рано говорити, але те, що він не хотів віддавати екваторіальні ліси — то факт.
Бо там було дуже багато чого цікавого і стратегічного. Навіть коли почнеться, як то кажуть, вулканічна зима, то слід розуміти, що екватор — то є буфер, де вітри з півночі не поширяться на південь і навпаки. А це убезпечувало і давало доволі вигідні умови при будь-якій ситуації: мати безпечне місце на континенті.
Ангарісу пливти до Рубіжного від Торгайська було б більше року, коли він досліджує повністю побережжя і його картографує. Також слід зазначити, що й зустрічі з місцевими аборигенами-пінками також б могли бути.
А ті хоч і виглядали відсталими, але розумілися на специфіці отрут і ядів і робили спеціальні метальні дротики із ядом, що миттєво паралізував жертву.