Дорога та труднощі до лісу Кінг

Всі авантюристи пройшли своїми кімнатами, наші друзі теж наслідували їх приклад. Шлунки були сповнені смакощів, та й на вулиці вже була пізня година. Очі самі заплющувалися ще на шляху до такої бажаної опочевальні. Передчуваючи скору велику подорож, Клеорі на думку приходили різні сцени майбутнього. Вона уявляла, як заводить безліч знайомств, як вони всі разом веселяться біля вогнища, як разом обговорюють своє майбутнє, проходячи по горбистих степах повз квіткові поля. Але дійшовши до своєї кімнати, вона повернулася в реальний світ, побажала своєму втомленому супутнику гному приємного сну, а потім, підготувавши себе до сну, почала вмощуватися в теплому і шалено м'якому різьбленому ліжку з балдахіном. Завісивши себе з усіх боків, здавалося, ти перебуваєш у невеликій темній кімнаті, куди не проникає не те що світло, але здавалося, він захистить тебе від всіх зовнішніх проблем та негараздів. На диво, незважаючи на збуджений мозок, у цій обстановці відчувався затишок, і дівчина швидко заснула.

 У сновидіннях вона знову повернулася до свого плем'я, всі були раді знов побачити дівчину. Клеора розповідала всім їм про те, що пережила у відкритому світі, здавалося, всі знайомі підтримають її і це заспокоювало, але настав час прощання, не давши в досталь попрощатися з сім'єю вона розплющила очі.

Ранок видався галасливий. Клеора прокинулася від інтенсивного стукоту у двері. За стіною чулися вигуки, швидке тупання та звуки падіння якихось предметів на підлогу. Згадавши, де перебуває зараз, вона швидко підскочила з ліжка і вдягла броню зі зброєю. Все це супроводжувалося ранковою метушнею і наполегливим торобанням у двері. Нарешті зібравшись, дівчина відчинила їх, на порозі стояв злий Квіро. Він схрестив руки на грудях і нервово стукав ногою по підлозі, а його погляд прямував уздовж коридору.

— Доброго ранку, Квіро. — усміхнено привіталася дівчина легенько махаючи долонею.

— Ага, добрий... Цей псих розбудив мене сьогодні вранці.

— Хто?

— Вчорашній красень, Тейл. Єдиний із ким я особисто знайомий і шкодую про це. — здається, гном був дуже розлючений.

— Друзями важливо дорожити. Одного разу, вони можуть зникнути і ти втратиш їх назавжди.

— Я був би дуже радий цьому. — роздратовано відповів гном.

— Квіро! Так не можна говорити. Друзі – це ж так чудово! У тебе завжди є підтримка збоку...

— Ага, як скажеш. Ти готова? — без жодної цікавості до розмови відповів гном і махнув рукою жестом наказуючи йти за собою.

Протискуючись між найманцями, що копошаться в коридорах, двоє друзів все ж таки пройшли до головної зали, де вже стояло півсотні готових воїнів. Вони обговорювали між собою ролі та ділилися різними історіями один з одним. Влаштувавшись у тихому кутку, двоє напарників теж почали чекати доки всі інші зберуться. Минуло приблизно півгодини, як у залі вже набралося трохи більше, ніж півсотні людей, гномів та ельфів. Всі разом, ця невелика армія вийшла на міську вулицю і попрямували до південних воріт, де на них уже чекав обоз будівельників, ремісників та інших поселенців. Лідер колоністів, ввічливий дідок, привітав головних лідерів загонів. На цій ноті, під звуки міста, що вже прокинулось та займається своєю рутиною, під багатообіцяючі зітхання мандрівників кілька возів і величезний натовп воїнів різних мастей почали свій шлях до магічного лісу Кінг.

Хоробрі добровольці рухалися широким трактом уздовж квітучих пагорбів, іноді на шляху зустрічалися торговці та прості мандрівники. Кожен зустрічний дуже насторожено дивився на великий збройний загін, але охоче ділився відомостями та чутками про місце призначення. Безліч незнайомих один з одним учасників заходу спочатку були не дуже зговірливими, але спільні теми знайшлися. Усі поступово починали здружуватися.

— А ви зустрічали троля?

— Та було діло. Наш Кулак, як побачив цю величезну ікласту тварюку, вибіжав віч-на-віч до монстра і почав люто кричати на нього, немов копіював самого звіра. Найстрашніше самого троля вийшло. — долинали частки діалогів молодих найманців та ветеранів подібних авантюр та походів.

— Ці теократи в чомусь насправді мають рацію. Але на мою думку діють вони надто жорстоко...

— Я якось застряг посеред Дюнної Пустелі. Так, ми ,ельфи, ще пам'ятаємо той час, коли демони не вторглися в південну частину Консиліуса...

— Мої предки – спадкові вікінги. Я теж, насправді, вікінг. Ось, ходжу світом і коплю грошики на свій корабель і команду. Гноми раніше тільки й морськими нальотами жили. А зараз що? Гірники, архітектори та кухарьки... — у такій великій групі завжди знайдеться кілька спільних тем. Однак багато хто не хотів спілкуватися з Клеорою. Вони боялися її, адже вона виглядала, як справжній демон з дідусиних казок.

Приблизно до другої половини дня було оголошено привал та підготовка до ночівлі. Втомлені найманці, особливо ті, що йшли на своїх двох із вдячністю та полегшеними зітханнями стали шукати собі місце для відпочинку. Поруч був невеликий березовий гай у низині, основна група звернула з дороги туди, а лідери залишилися на тракті біля возів обговорювати подальший шлях. Мандрівники почалаи підготовувати для себе намети, деякі не турбували себе цими мілкими справами, та розклавши спальний мішок почали підготовувати багаття.

— Ми скоро покинемо столичний край. — втомлено охнув один із найманців, упав на пень і почав шукати свою люльку. — Швидше за все, ми вже дійшли б і до Маллідона, якби пішли іншою дорогою.

— Столичний край це й землі навколо Маллідона, аж до річки. — виправив його інший чоловік.

— Ой, та відчепись. Башка не варить після стількох кроків.

— А вона тобі казан, щоб щось варити? — підколов його інший воїн веселун.

— Загалом Маллідон нам дуже не по дорозі. — відповів одному з найманців інший незрозумілим голосом.

— То я ж і говорю - якби пішли іншою дорогою! Бовдур! — агресивно відповів перший.

— Ти акуратніший зі словами! Я не горю бажанням сперечатися з безмозкими курцями на такі дрібниці! А бити твої гнилі зуби, щоб потім кулаки смерділи цією поганню тим більше. — Занудний демонстративно відвернувся. Він почав було йти, але курець раптом підскочив зі свого місця і рукою схопив плече супротивника на думці. — Ти що робиш, свиня? — невеликий молодий найманець відсмикнув своє плече і дістав меча. Маленька суперечка раптом почала переходити в справжню поножовщину.