Глава 12

Якби Оксана побачила, скільки людей заходить у «Палац молоді», вона б, мабуть, злякалась, та ні за що не вийшла б на сцену. Але дівчина цього не бачила, ні кількох тисяч глядачів, ні притаманного новорічним святам ажіотажу, ні приїзду деяких відомих зірок. Вона прибула до палацу задовго до початку. Потрібно підготувати сцену, налаштувати світлове та музичне обладнання, передягтись у концертну сукню, знову все перевірити, відрепетирувати в останній раз найбільш складні рухи. Звісно, за обладнання відповідають Мишко та Андрій, і нікого до нього не підпустять, навіть Оксану. Але впевнитись, що все зроблено для крутого шоу – як же без цього?

– Не нервуй, – підбадьорив Анатоль, випускаючи цигарковий дим у залу. – Все, як зазвичай, ти сотні разів виступала.

– То було тоді, і при інших умовах, – огризнулась дівчина.

– Ти вся як на голках. І як в такому стані плануєш танцювати? Йди звідси, я про все подбаю.

Оксана хотіла було послухатись поради, та, не зробивши навіть десять кроків до виходу, знову повернулась. Побачивши, що її настрій передається вже й Мишкові, Анатоль мовчки підхопив дівчину під лікоть та грубо вивів з зали.

– Йди до гримерки, – суворо наказав він. – Адміністратор палацу й так здивований такими приготуваннями. Тут стільки артистів буде виступати, та лазерне шоу лише для тебе однієї влаштовують. А ти ще бігаєш метушишся.

– Та я ж…

– Вали, сказав!

З цими словами Анатоль повернувся у залу та зачинив двері. Оксані нічого не залишалось робити, як дійсно піти у гримерку.

«Теж мені, гримерка», – бурмотіла про себе вона, піднімаючись сходами на третій поверх. Колись, лише одного разу, «Нью-Бенд» виступав тут, в цьому палаці. Це було майже на початку успіху гурту, та все ж він вже мав якусь популярність. Тоді їм відвели справжню гримерку, розраховану на цілий гурт, з окремим санвузлом, просторою кімнатою, гарним освітленням, дзеркалами. Зараз Оксані дісталась невеличка кімнатка, більш схожа на комору. Тільки швабри та віників не вистачає для повної атмосфери. Втім, на що ще можна було розраховувати? Добре хоч так, все ж таки окреме приміщення.

– Ну і як мені тут перевдягатись? – прошипіла Оксана, зайшовши у комору. – Аби не заціпити щось, та щоб на голову нічого зі стелажу не впало.

Дзеркала дуже не вистачає, важко зрозуміти, як сидить сукня. А накладати макіяж взагалі неможливо. Вийшовши у коридор з косметичкою в руках, дівчина пройшла до наступної гримерки. Зачинено. Друга кімната – теж саме, хоча звідти доноситься веселий регіт. Здається, артисти продовжують святкувати, іноді роблячи перерви на виступи.

Оксана перевірила двері наступної гримерки, виявилось відчинено. На дівчину поглянуло кілька чоловіків та жінок, які репетирували свій номер. Поява непрошеної гості в концертній сукні, босоніж та з ціпком трохи здивувала їх.

– Вибачаюсь, – промовила вона, нахабно вриваючись у приміщення. – Я швидко.

Поки власники гримерки не отямились, Оксана швидко всілась на вільне місце перед дзеркалом та почала наводити макіяж. Артисти переглянулись поміж себе, але промовчали. Хто його знає, що це за дівчина?

– Продовжуйте, не відволікайтесь, гарний номер, і ви такі розмальовані, натхненні, – муркотіла Оксана, підводячи вії.

За десять хвилин макіяж було накладено. Дякуючи кількарічному досвіду, дівчина легко впоралась з задачею, і тепер задоволено розглядала своє відображення. Озирнувшись, вгледіла найбільш привабливу жінку у костюмі Снігуроньки та погукала:

– О, ти, йди сюди.

– Я? – здивувалась Снігуронька.

– Ага, ти. Та йди сюди, кажу, не бійся.

Оксана підвелась і покрутилась перед очами жінки.

– Ану, поглянь, нормально сидить?

– Ну… наче…

– Та не «наче», а подивись уважно. Ніде не треба підтягнути?

Снігуронька поправила юбку сукні, перевірила, як та сидить на стегнах, критично огледіла талію.

– Все добре, – запевнила жінка.

– Дякую, люба, – посміхнулась Оксана, залишаючи кімнату. – Гарного вам концерту, цьом-цьом, зайчики!

В своїй гримерці виявила Анатоля.

– І де тебе носить? – невдоволено запитав той.

– Носика попудрила.

– Де?

– Та яка різниця? – відмахнулась дівчина. – Королеви на дрібниці уваги не звертають.

– Ще десь година до твого виступу. Тобі моя допомога потрібна?

– А там все в порядку? – накладення макіяжу, як завжди, подіяло заспокійливо.

– Звісно, – кивнув Анатоль. – Окса, не перший раз цим займаюсь, все відпрацьовано роками.

Дівчина подивилась на чоловіка. Вона лише зараз усвідомила, як важко йому було завжди поратись з цим самому, і він ніколи не прохав допомоги. Все організувати, домовитись, перевірити. А танцівниці ще й істерики іноді намагались влаштовувати. Тепер ясно, чому більшість з них не затримувалась у «Нью-Бенді», дві істерики – і звільнення. Оксані ж практично нічого не довелось робити для цього виступу, ну, в порівнянні з тим, що зазвичай робив Анатоль. І то втомилась.

– Слухай, – хотіла промовити вона, – я…

– Потім подякуєш, – посміхнувся чоловік, прочитавши по її обличчю всі думки, які тільки що промайнули. – Я буду за кулісами, приходь хвилин за десять до початку свого номеру, «неймовірна дівчина».

Оксані не прийшлось навіть визирати з-за куліс, щоб побачити ту величезну купу народу, яка зібралась на святковий концерт. Та це вже не бентежить, замість хвилювання прийшов спокій, а ще – сум. Чим він викликаний, вона не встигла зрозуміти, ведучий оголосив її номер. Час йти.

Погасло світло, залунала тиха мелодія, у синіх лазерних променях, що вдало підсвічують колір сукні, Оксана вийшла на сцену. Кілька легких, спокійних рухів, поворот тулуба, дівчина повільно підняла руки та ногу, втримуючи рівновагу на одній нозі, завмерла. І в цей час сцена осяялася яскравим світлом, гучна енергійна музика вдарила по вухам.

– Ну, Окса, давай, – підбадьорила сама себе дівчина. – Покажи їм шоу!