Глава 11

Вийшовши з лікарні, Оксана дістала телефон. В голові вже назрівав план, поки що «сирий», так, скоріш, ідея, ніж план. Але щось формується, весь досвід дівчини підказує, як треба зробити. Вийде з цього щось? Хто знає. Та спробувати варто. Навіть, якщо це буде остаточний похорон її, як танцюристки. Але це буде найпишніший похорон!

– Привіт! – привіталась дівчина. – Потрібна твоя допомога.

– Грошей немає, – відрізав Анатоль, трохи здивувавшись рішучості у голосі Оксани.

– І біс з ними. Мені потрібна інша допомога.

– Яка?

– Ти зможеш організувати лазерну підтримку шоу? Ну як завжди робимо… робили.

Пауза на тому кінці проводу викликала острах, що Анатоль зараз покладе слухавку. Надто часто він допомагав, і ось знову прохання про чергову послугу. Багато кому б це набридло. Та Анатоль нарешті відповів:

– Що за шоу? Для кого?

– Для мене.

Цього разу пауза здалась ще довшою за попередню.

– Повтори, що ти сказала?

– Ти все правильно почув. Я буду виступати. І мені потрібна підтримка, я хочу, щоб це був найкрутіший виступ.

Кілька хвилин Анатоль, не в змозі повірити власним вухам, перепитував дівчину про її ідею. Врешті решт, коли він зрозумів, що дурними жартами тут і не пахне, в ньому проснувся адміністратор групи – чіпкий, відповідальний, знаючий, що потрібно робити без зайвих слів.

– На 10 хвилин? – замислився Анатоль. – Сама зможеш продумати композицію, чи мені взятись за це?

– Ні, ні, я сама. Це шоу повністю готую я.

– Добре, я віддаю тобі Андрія, ми все рівно не зможемо поїхати у турне на свята. Тож він у повному твоєму розпорядженні. Телефон його є?

– Так, дякую. Скільки це буде коштувати?

– Білет на твоє шоу, місце у передньому ряді, – засміявся Анатоль, – як почесному гостю. Окса… успіхів тобі! Це божевільний задум, але ти й сама божевільна.

Наступний, кому зателефонувала Оксана – Михайло, саунд-дизайнер. Всі треки, під які виступав «Нью-Бенд», були написані саме ним. Молодий, проте талановитий, неймовірно талановитий, він змушував слухачів або плакати, або радіти, або ціпеніти від музики. Байдужих не було ніколи. А ще йому подобалась Окса, єдина, яка проявляла цікавість до процесу написання треків. Іноді засиджувалась разом з ним, надихаючи своєю присутністю, підказуючи, який трек буде звучати найкраще з тим чи іншим танцем.

– Мишко, привіт! Впізнав?

– Окса? – пролунав здивований тонкий голос. – Звичайно впізнав, радий тебе чути. Як ти?

– Зможеш написати три треки? Під виступ на новорічні свята.

– Так ми ж наче відмінили турне…

– Це для мене, Мишко, особисто для мене.

У трубці пролунав гучний видих, в якому почулась незрозуміла радість. А в наступний момент дівчина ледь не оглухла від щасливого крику:

– Ще питаєш! Для тебе взагалі без проблем, хоч три, хоч десять! Ти знову у грі?

– Так, любчику, так, я знову у грі. І хай ця гра буде на вищому рівні.

– Буде! – знову викрикнув хлопець. – Однозначно буде! Такого ще ніхто не чув, це будуть мої самі круті треки.

Ще один дзвінок, Тетяні. Та сама, яка завагітніла, яка назавжди пішла з танців, і у якої купа концертних суконь. Оксана ніколи їх не зберігала – навіщо тримати в шафі те, що, скоріш за все, більше не знадобиться? Однією з притаманних рис «Нью-Бенду» була різноманітність, наряди ніколи не повторювались, кожного разу шилися нові. І більшість дівчат їх просто продавали потім на вторинному ринку. А Тетяна не могла з ними розпрощатися, зберігала. Що ж, настав час скористатись цим.

– Танька, це я, привіт!

– Хохо, ну ти й даєш. Про тебе там наші такі легенди розповідають, а точніше про твій той виступ.

– А ти й рада пореготати, так? – посміхнулась Оксана.

– Тю, а чом би й ні? Шкода, мене там не було, щоб побачити все на власні очі. Ну, не на сцені, а так, у залі, серед глядачів. Бо якщо б ти мені таку капость зробила, то, вибачай, але патли б тобі повиривала.

– Сил би не вистачило, в мене ціпок є, – веселий голос Тетяни додав оптимізму. – Слухай, можеш позичити сукні концертні? В нас же один розмір.

– Нащо тобі?

– Виступати буду.

Довелось ще добрих півгодини пояснювати приятельці, що за виступ готується, і яку участь в ньому буде брати Оксана. У Тетяни забракувало слів від такої новини.

– Оце несподіванка, – тільки й змогла промовити вона. – Ну ти даєш! І що, навіть Анатоль погодився, і Мишко?

– Так, всі погодились, – запевнила дівчина. – Залишилось лише питання щодо сукні. То як, виручиш?

– При одній умові.

– Якій?

– Розповіси в подробицях, як ти тоді Борецьку на сцені виваляла, – знову розреготалась Тетяна.

Головною проблемою стало поєднання трьох танців. Треба, щоб вони переходили з одного в інший, поступово, плавно, але, в той же час, глядачі повинні побачити, що це різні танці, а не один довгий. Доводилось постійно корегувати, передивитись перші два, які Оксана вважала вже готовими. Паралельно з цим, в перервах між тренуваннями, вона їздила до студії звукозапису й демонструвала Мишкові танці. Бо трек повинен підкреслювати рухи, в потрібні моменти нагнітати атмосферу, а в інші – давати змогу розкритися. Бідолашний хлопець ще не стикався з такими викликами, та йому це дуже сподобалось, азарт зіграв свою роль.

Легше за все виявилось з лазерним шоу. Андрій сказав, що все робиться без жодних проблем, а основна підготовка – безпосередньо перед виступом, бо треба встановити і налаштувати обладнання, все підключити, перевірити.

– Ти за пару днів до виступу приїдь до мене, з треками і відеозаписом танців, – сказав Андрій, – разом підберемо щось.

– Тобто, все так просто?

– Просто, якщо вміти, – посміхнувся чоловік.

За цією біготнею майже не було часу провідувати Гену. Лише один раз вона приїхала до нього, на виписку. На щастя, його не потрібно було везти у візку, як тоді Оксану. Викликали таксі, і вже через двадцять хвилин були вдома у Геннадія.