Глава 8

Білі стіни. До болю знайомі стіни. Той же коридор, та ж лікарня, тільки палата інша. Спогади разом нахлинули на Оксану, згадався перший день пробудження, медсестра, яка словесно знущалась з пацієнток, пекельний біль у спині та ногах, запаморочення з нудотою. А вона вже й забулась, як тут було. Довелось згадати, мимо волі. Та що вдієш, саме сюди направили Геннадія.

Першу добу Оксана не відходила від ліжка, а лікарі ледь не силою намагались її виштовхнути з палати. Марно. Дівчина влаштувала таку істерику, що їй спробували дати заспокійливе. Потім прибігла Ольга, й клопоту у лікарів додалося. Разом дві жінки наполягли на своєму – Оксана залишиться біля Гени та нікуди звідси не піде, поки ситуація не проясниться. Так і спала, на стільці, опустивши голову на стіл, використовуючи замість подушки руки.

– Ти як? – лагідно запитала дівчина.

– Добре, – посміхнувся чоловік. – Ноутбук, добре, що принесла, не так нудно.

Тиждень минув наче у маренні, у Оксани не було сил ходити на роботу. Взяла відпустку, проте Стас так подивився, що стало ясно – назад можна не повертатись, ніхто на неї не чекає. Звісно, після сварки з Сергієм розраховувати на його допомогу нічого. Та й пішли вони всі разом до біса! Не така вже й гарна робота, щоб сумувати за нею.

Бентежить інше – лікарі так і не сказали, що сталося з Геною. Якісь обстеження, аналізи, психіатр приходив, щось записав у медичну картку, покректав, жуючи губи, та й пішов. Мовчки. І нащо тільки приходив? А вчора хлопця перевели у це відділення, бо стан пов'язаний з перенесеною травмою, значить, хай лікується в травматології. Зрозуміло – треба було здихатись. Мало того, що діагноз складно визначити, так ще й грошей на цьому пацієнтові не заробити. То чи варто марнувати час на такого?

Відчинились двері, пропускаючи знайомого Оксані лікаря. Саме він лікував її ще якісь кілька місяців тому. Він теж впізнав колишню пацієнтку, у погляді промайнув легкий подив.

– Доброго дня! – привітався лікар. – Це ваш хлопець?

– Доброго. Ні, він… мій друг.

– Зараз обхід, тож прошу вас залишити палату.

Вийшовши у коридор, дівчина сіла у м’яке крісло. Лікаря довелось чекати хвилин десять. Нарешті він вийшов, перебираючи медичні картки. По похмурій складці на чолі Оксана здогадалась, що того щось бентежить. Або, можливо, лікарі завжди так виглядають, заклопотані, в розмірковуваннях, як допомогти пацієнту?

– Як він? – не втрималась дівчина.

Цілий тиждень її та Ольгу тримали в невіданні, не розказуючи нічого про стан Гени.

– Добре, все добре, – відволікся від карток лікар. – Взагалі-то в нього певні покращення, може, вони й спровокували приступ. Таке трапляється іноді.

– Але ж він втратив свідомість, прямо посеред вулиці!

На секунду лікар замислився. Випадок досить нестандартний, цього пацієнта він спостерігає вже майже 4 роки, і не було ні прогресу, ні регресу. Стан хлопця не змінювався.

– Так, втратив. Проте… Наприклад, він не розказує про себе від третьої особи, хоча весь час так і розмовляв. Кажете, він ваш друг? Що могло вплинути на ці зміни?

Тепер настала черга Оксани замислитись. Вона згадала, як нещодавно Геннадій попрохав її станцювати для нього. Не «Гені», а саме «мені». Цими спогадами вона відразу поділилась з лікарем. Той здивованими очами поглянув на дівчину:

– Ви танцюєте?

– Так, хоча ви казали, що я й ходити не зможу.

Знизавши плечами, лікар пробурмотів:

– Я радий за вас. Але стосовно професійних танців, я би вам не радив.

– Краще про Гену потурбуйтесь, – відрізала Оксана.

– До речі, про це…

Гроші. Як завжди, справа в грошах. Нестандартний пацієнт – нестандартний догляд. З відповідною оплатою медичних послуг. Коли Оксана почула суму, яку потрібно сплачувати щодня, в неї перевело подих. Ні, колись такі суми не були для неї надто значними, за 3-4 місяця могла заробити на виступах за кордоном. Ось тільки зараз немає тих виступів, а на нинішній роботі доведеться рік працювати.

– А якщо ми не знайдемо таких грошей?

– Ми нічим не зможемо допомогти. Для лікування потрібні ліки, постійні обстеження.

– Так що буде?! – зірвалась дівчина на крик.

– Вибачте… Проте, якщо родичи не можуть заплатити за лікування, ми виписуємо пацієнта. У нас медичне обслуговування безоплатне, та тільки ліки безкоштовно не видають.

Дорога додому пройшла в гірких роздумах. Оксана встигла зателефонувати Ользі, щоб дізнатись про їх з Геною фінансовий стан. Обережно, не пояснюючи причини такого запитання. Виявилось, що справи кепські. Дозволити собі якісне лікування не зможуть. Та й чого дивуватись, якщо останні 4 роки живуть на зарплату Ольги, яка, взагалі-то, не мільйонер. Стало зрозуміло, що розраховувати ні на кого.

Зупинившись біля під’їзду, дівчина набрала Анатоля.

– Ти що, сказилася? – ошелешено запитав Анатоль, коли почув суму, яку дівчина хоче позичити.

– Ти не розумієш, це на лікування.

– На лікування? Тобто, тебе можуть остаточно поставити на ноги?

– Ні, це не мені…

– А кому? – знову отетерів Анатоль.

– Другові… Він зараз в лікарні, в нього проблеми з головою, там все складно. Його відправлять додому, якщо не знайду грошей…

Пауза. Подібні паузи завжди лякають, особливо, коли мова йде про життя та смерть. Скільки б не тривала пауза, здається, що вона безкінечна. Іноді навіть хочеться почути негативну відповідь, аби лише це мовчання закінчилось, аби напруження зникло.

– Слухай, Окса, – нарешті дерев’яним голосом відгукнувся Анатоль, – я допомагав тобі, чим міг. Але сума, яку ти просиш…

– В тебе є такі гроші, я знаю!

– Якби мова йшла про тебе, це одне діло, а так… якийсь друг, про якого я раніше не чув, проблеми з головою, ти он кульгаєш…

«Все зрозуміло. Хвилюється, що не зможу повернути такий борг, – зціпила зуби Оксана. – Що ж, хєр з тобою».

Залишився лише один вихід. Те, що залишала на самий крайній випадок, коли вже зовсім стане скрутно. Не факт, що вистачить, та чи є інші варіанти? Ні.