Глава 7

Легка музика, столик у кутку кафе, гаряче капучино з сердечком на білій піні. За вікном похмуро, небо затягнуло, мабуть, сьогодні піде перший сніг. Взагалі-то час, майже грудень все ж таки, а скоро новорічні свята. Оксана звикла святкувати Новий рік десь в Альпах, не швейцарських, а німецьких чи французьких, там дешевше. Гори, ялинки, багато снігу, а ще можна покататись на лижах. А ввечері запашний глінтвейн, смачні страви, яскраві гірлянди, пристрасний секс біля каміну. Як же було гарно! А цей Новий рік навіть святкувати не хочеться, в тісній квартирі з «Олів’є» під «Совєтское шампанское», яке й вином назвати язик не повернеться. 

– Відволіклась? Ти відволіклась.

Оксана повернулась до реальності, залишивши спогади, та подивилась на Гену. Коли вчора зателефонувала йому та запропонувала зустрітись у кафе, він без жодних вагань погодився. Скільки разів вона ображала його, зривалась на ньому, називала дурником, а він все одно кожного разу зустрічав її привітністю. Не сердився, не скаржився, не відповідав образами. Посміхався, намагався розсмішити, жартував.

В той же час назвати його безхребетним вона не могла аж ніяк. У погляді чоловіка чітко помітний внутрішній стрижень, почуття власної гідності. Навіть дивно, як він не втрачає впевненості у собі, перебуваючи у такому стані, а ще – неймовірного позитиву, яким з радістю ділиться з дівчиною.

– Ти вибач за той випадок, – сказала вона, відводячи погляд. – Я не знаю, чого я так…

Відчуття сорому прийшло несподівано, коли лежала у ліжку того ж вечора та згадувала все, що наговорила Геннадію. Стало так ніяково, що хотілось відразу зателефонувати, або написати повідомлення, або… Або взагалі більше не з’являтись на очі, залишити хлопця у спокої. Та зрозуміла, що він єдиний, хто ставиться до неї, як до людини, як до рівної. На відміну від всіх інших.

– Який випадок? – нахмурився Гена.

– Не глузуй, – гірко посміхнулась дівчина, – сам знаєш, за який.

Вона все ще не могла зазирнути йому в очі, досі соромно.

– Ти гарно танцюєш, – впевнено заявив чоловік, граючись соломинкою в стакані соку. Він взяв її до рота та подув, у стакані з’явились великі бульбашки.

– Не роби цього! – роздратовано сказала Оксана.

– Чому?

– Це виглядає безглуздо, ще й гучно, на все кафе чути.

Геннадій, діставши соломинку, обережно струснув та поклав на стіл. Проте наступної ж митті став сьорбати соком ще голосніше. Побачивши, що дівчина скривилася, припинив. Втім, настала черга сільнички – чоловік крутив її в руках туди-сюди, то відкривав, то закривав.

– Слухай, – вирішила відволікти Гену від забавки, – я що хотіла сказати. Ті вправи, вони дійсно допомогли мені. Я стала краще відчувати своє тіло, як ніколи раніше не відчувала. А танці, хоч і дивні, і виглядають незвично, але щось у цьому є. Дякую тобі, що підказав!

Чоловік припинив гратись з сільничкою та радісно поглянув на співрозмовницю. Знову посмішка, широка, на все обличчя, щира, як у дитини.

– Я вже думаю, що буду тренуватись постійно…

Раптово тінь нависла над столом. Піднявши голову, Оксана побачила кремезного чоловіка з жорстким обличчям.

«Дідько! Цього лише не вистачало!».

– Я ледь тебе впізнав, красуня, – хрипким голосом, наче прокаркав чоловік.

– Привіт, Олег, – привіталась неохоче Оксана.

– Привіт-привіт, – промовив чоловік, нахабно розглядаючи парочку. – А я вже збирався йти, коли дивлюсь – знайоме обличчя.

Олег. Колись зустрічались, ще до появи Сергія. Він завжди вів себе зухвало, навіть не намагаючись приховувати свою звірину натуру. Мав безліч коханок, яких називав наложницями, до більшості ставився, як до іграшок. Щоправда, намагався, щоб жінка не дізналась про походеньки. Лише Оксана, з її характером, викликала в нього повагу. Ну якщо такі люди взагалі здатні поважати когось. За ті роки, що не бачились, трохи посивів, став ще більш кремезним, остаточно схожим на бандита. Хоча звичайний дрібний підприємець, навіть машина старої моделі, проте позашляховик.

– То як живеш? – запитав Олег, крутячи в руці запальничку.

– Добре, добре. Але, якщо бачиш, в мене тут розмова.

Чоловік перевів презирливий погляд на Гену. Той в свою чергу поглянув на Олега та посміхнувся звичною дитячою посмішкою, що змусило чоловіка розсміятись.

– І хто це в нас тут?

– Не має значення, – відмахнулась Оксана. – Ти, здається, збирався йти, то не затримуйся.

– Та ні, – заперечив Олег. – Куди ж я піду? Тут такий кадр. Це що, твій коханий?

Слово «коханий» чоловік вимовив з неймовірним презирством, підкреслюючи всю безглуздість такого припущення.

– Не твоє діло, – огризнулась дівчина.

– Зрозумів, га-га! Не чекав, що ти так опустишся. Мало того, що сама стала страшна, як смерть, так ще й телепня собі знайшла під стать.

Даремно він це сказав, даремно зареготав на все кафе, привертаючи увагу. Напруга останніх днів, ситуація з Сергієм, неприємності на роботі – Оксана вибухнула, як порохова бочка, до якої піднесли сірник.

– Та ти на себе подивись! – підхопилась Оксана. – Стручок з мізинець, «працює» через раз, під Віагрою. Та й того жінка відірве, коли дізнається про нашу інтрижку.

Звісно, це почули всі відвідувачі, що знаходяться в залі. Олег миттєво зловив на собі зневажливі погляди, а дехто старанно приховував посмішки. Навіть офіціанти зацікавились розмовою, гадаючи, чим це закінчиться. 

– Давай, шуруй, – не вгамовувалась дівчина. – А то зараз жінці зателефоную, мені багато чого є їй розказати.

– Ти як була стервою, – прошипів чоловік, – так нею і залишилась.

З цими словами Олег відійшов від них, прямуючи до виходу.

– І він пішов, сердито трясучи яєчками, – прокоментувала голосно услід Оксана.

З сусіднього столику почулося хіхікання, а бармен з полегшенням видихнув. Бійка аж ніяк не покращує репутацію закладу.

Тільки тепер Оксана звернула увагу на Геннадія. Хлопець витріщився на руку. Розтиснув пальці, з яких випали закривавлені уламки склянки з-під соку, на поверхню столику закапали маленькі краплі крові.