Глава 6

За час спілкування з цим чоловіком Оксана дещо зрозуміла. Він дивак. З дивною поведінкою, кумедною посмішкою, незграбними рухами, а ще – з неймовірною впертістю. Якщо щось вбив собі в голову, то не відчепиться, наполягатиме на своєму. Можна, звичайно, сперечатись, пручатись, але все рівно доведеться робити, як він сказав. Тому дівчина знову піднялась з дивану та з покорою промовила:

– Ох і задовбав же ти!

Щоб його такого станцювати? Адже треба щось вигадати мимохідь.

«О, треба хоч музику увімкнути, – здогадалась Оксана, – а там якось само піде».

Вона дістала телефон та, швидко прогортавши програвач, віднайшла улюблений трек. Якраз на 4 хвилини, цілком достатньо для легкого танцю.

По кімнаті заграла тиха мелодія, в якій відчувається стримана, проте сильна енергія. Дівчина, ставши у першу позицію, заплющила очі, наче розчиняючись у музиці. Поворот тулуба, крок, поворот, підйом рук, наступний крок. А далі мозок відключився, кожен крок, кожен рух робився наче сам собою, без усвідомлення, що відбувається, без розуміння й планування наступного кроку. Тіло більше не належить Оксані, рухаючись по своїй волі, а в ризикові моменти кінцівки роблять те, що потрібно, аби зберегти рівновагу, автоматично.

Дівчина навіть не помітила, як минули три хвилини, здивувалась, що трек закінчився. Вперше вона не розрахувала танок від початку до кінця, а тому просто застигла разом з мелодією. Це було наче уві сні. Очі розплющились лише тоді, коли почулися гучні оплески.

– Невже в мене вийшло? – приголомшено прошепотіла Оксана. – Жодного хибного руху, жодного падіння або втрати рівноваги…

– Браво! – закричав Гена, дивлячись у захваті блискучими очами.

Дівчина повернулась на диван, приходячи до тями. Справді, як їй вдалось? Невже ті вправи якось допомогли? Чи, може, багаторічна підготовка? Скоріш за все, і те, і те разом. Вже потім, пригадуючи танок, Оксана змогла проаналізувати свої дії та зрозуміти, що діяла рефлекторно. А зараз треба віддихатись, перепочити.

– Ти молодець! – не вгамовувався Геннадій, продовжуючи оплески.

Дівчина театрально вклонилася, губи самі розтягнулись у посмішці. Вперше за останній час, за декілька депресивних місяців, вона відчула себе щасливою.

– Дякую! – відповіла Оксана. – Це сталося завдяки тобі.

Гена ткнув у неї пальцем, показуючи, що успіх – то цілком заслуга дівчини.

– Кожен день, – хитро прижмурившись, сказав чоловік. – Вправи кожен день.

– Та зрозуміла, зрозуміла. Проте це все не має значення й сенсу. На сцені таке не пройде.

Зловивши здивований погляд Геннадія, дівчина знизала плечами. Як же пояснити йому виворіт шоу-бізнесу? Чи зрозуміє? А хоча, що втрачати?

– Глядачі, що приходять на виступи, чекають не таких дивацтв. Їм потрібні зрозумілі танці, щось стандартне.

– Але ж це – твоє вираження себе.

– То й що?

– А що виражають інші танцюристи? – помітно занервував чоловік, звична посмішка зникла, що ставалося нечасто. – Що вони показують, шаблонні рухи, завчені від початку до кінця?

«Ох, навіщо я сперечаюсь? Все рівно йому нічого не довести». Але, попри свою думку, Оксана відповіла:

– В цьому й полягає сенс, щоб відточити рухи до майстерності.

Геннадій підвівся зі стільця та пройшовся по кімнаті. Він завжди так робить, коли збирається з силами, знаючи, що зараз доведеться багато говорити, а йому це дається складно. Нарешті, мабуть, підібравши потрібні слова, чоловік з обуренням промовив:

– Так ти просто демонструвала свою майстерність на сцені? Ти ж сама казала, що танці для тебе все, це твоє самовираження. А тепер, виявляється, що то брехня?

– Ні, не брехня…

– Брехня! Самій собі. Ти хизувалась своїми навичками, майстерністю. Та хіба це самовираження, розкриття себе? Ні! А от зараз ти була справжньою, показала себе, ту, яка ти є. І це було чудово!

Боляче, надто боляче слухати подібне. Чому цей бовдур вважає, що краще за неї знає її почуття, її життя, мету, якої вона намагалась досягти? Адже він нічогісінько не знає про виступи, танці та «внутрішню кухню».

– Добре! – раптом зірвалась Оксана на крик. – Хочеш правду? То ж отримуй! Ти дійсно гадаєш, що глядачі приходять аби дивитись танці, красиві рухи, грацію? Ні! Вони приходять туди, щоб повитріщатись на наші дупи, подивитись, як ми трясемо стегнами, вигинаємось. І уявляють, як тра..ють нас, прямо там, на сцені. А їх дружини сидять поруч, в діамантах і золоті, та зверхньо поглядають на нас, як на мавп, на ляльок, які можна купити. Ти здивуєшся, але вони навіть не ревнують своїх чоловіків до танцівниць, розуміють, що ми сміття, не рівня їм. Тому всім до зеленого ліхтаря, хто як танцює, головне, щоб не падали, та щоб шоу було пафосним, з претензією на елітарність. Щоб потім можна було розказувати знайомим, що побував на виступі, долучився до високої культури.

Випаливши це на одному диханні, Оксана, під поглядом ошелешеного Гени, швидко вдягнула светр, підхопила ціпок і сумочку.

– Ну як тобі правда? Сподобалась? А тепер іди ти на хєр, зі своїм самовираженням і вправами! Дурепа я, що на це повелась.

Вона гучно протупала до виходу й грюкнула дверима.

«Козел! – шипіла дівчина, йдучи додому. – Ще один козел в моєму житті, ще й розумником себе вважає».

Оксана не могла збагнути, чому так розізлилась, що змусило нагрубити ні в чому не винному чоловікові. Але він дійсно вибісив, настільки, що захотілось його вдарити, бажано чимось важким. Ледь стримала себе. На щастя, Ольги не було вдома, а то взагалі незручно б вийшло.

Гнів не вщухав до самого дому. Зайшовши в квартиру, Оксана так само гучно грюкнула дверима, зі стелі посипалась штукатурка, рясно вкривши голову. Дівчина з люттю подивилась на забруднений комір, розуміючи, що штукатурка потрапила й на волосся.

– А, похер, все рівно голову збиралась мити, – прошепотіла про себе Оксана, скидаючи куртку та прямуючи у ванну.