Глава 8

Жовтневі дощі завжди наводили сум на Оксану. Тому з вересня по листопад вона намагалась бути за кордоном – в Іспанії чи Греції. Сонце, море, пляж, коктейлі. В листопаді виступи, переважно по ночам, тому вдень відсипалась, не помічаючи похмурої погоди. А потім приходив грудень, сніг, новорічні свята, Різдво. В цей період ще більше роботи, до березня. Навесні турне, теж більше по південних країнах, хоча одного разу й у Швецію літали.

Це було колись. Тепер доводиться спостерігати похмуре небо, брудні дороги, сердиті обличчя перехожих, що поспішають на роботу.

Робота… Як же, виявляється, складно її знайти. Без освіти, досвіду, рекомендацій.

«Ми вам передзвонимо».

«Ми з вами зв'яжемося».

«Ми розглядаємо ще кілька кандидатів».

«На жаль, зараз ми не можемо вас узяти, проте ми внесли вас до резерву, якщо буде вакансія, ми обов’язково…».

Від таких відповідей дзвінкими, веселими голосами, що вселяють надію, почало нудити. Лише потім, через тиждень подібних спілкувань з «ейч арами», Оксана зрозуміла, що це відмови. Але за певним стандартом, щоб кандидат, якого тільки що відшили, не влаштував скандал. Мовляв, ну ми ж передзвонимо. Надія без надії. І кожен раз бажали успіху та гарного дня. Який тут може бути успіх, коли у вас навіть сміливості бракує чесно сказати людині, що вона не підходить? «Ой, ну що ви, що ви! Давайте не будемо токсичними, сприймайте відмову, як шанс знайти щось краще». 

Так, резюме Оксани далеке до ідеального. Майже пустий аркуш: народилась, навчалась у школі, потім працювала танцівницею.

«У вас є досвід роботи у даній сфері?».

«Чувак, який досвід вам потрібен, щоб продавати жіночий одяг? Я кожен бренд напам'ять знаю краще за вас, бо я його купувала постійно!».

Втім, деякі готові були запросити на співбесіду, і запрошували, але після того, як взнавали, що дівчині важко ходити, починали пояснювати, що вона не впорається з роботою. Тобто, вони можуть, звісно, взяти її, проте їй самій буде важко, і компанії потрібен повноцінний працівник, який зможе виконувати свої обов’язки.

Не дивно, що після таких розмов у Оксани з’явилася паніка. Здалося, що вона опинилася у глухому куті, з якого немає виходу. Хоч на панель іди. З тростиною та маззю на ногах.

– Алло, Марина? – відчуваючи безвихідь, дівчина зателефонувала своїй знайомій, яка неодноразово була на виступах «Нью-Бенду» та потоваришувала з Оксою.

– О, привіт! Куди ти зникла?

– Та так, дещо трапилось. Слухай, пам’ятаєш, ти пропонувала роботу?

– А… Так, згадала, ага. Але зараз ми не шукаємо моделей для реклами, ти трохи запізнилась. Може, наступного року…

Оксана зітхнула у бік, щоб Марина не чула, зібралась з силами та промовила:

– А продавщиці вам не потрібні? В мене такі обставини, що потрібна будь-яка робота.

– Боже, що в тебе трапилось? – почувся збентежений голос Марини. – Обов’язково мені розповіси. Приходь завтра у магазин об одинадцятій, гадаю, щось придумаємо.

– Дякую тобі, люба!

Ну хоч щось. З іншого боку, у Марини магазин парфумів, неподалік від будинку, де мешкає Оксана. Взагалі можна пішки ходити на роботу. І продавати духи (так, духи, а не якусь туалетну водичку) вже й не так погано.

Прокинувшись з самого ранку, Оксана дві години витратила, щоб причепуритися. Звичайно, так, як раніше, вона виглядати не може, навіть, якщо тону макіяжу накладе, але більш-менш прийнятного вигляду все ж таки вдалося досягти. Якби ще до перукарні завітати, проте зараз дівчина не може дозволити собі ту зачіску, яку робила раніше. Надто дорого. Та й часу немає, бо ще дійти треба до магазину.

Ще раз подивившись на себе у дзеркало, Оксана зітхнула (а це, виявляється, заразне, вже майже, як мати!), підхопила тростину та пішла на співбесіду.

Коли до магазину залишилось якихось 30 метрів – потрібно було лише звернути з парку та перейти дорогу – Оксана раптово зупинилась. Біля входу стоїть машина чоловіка. Вже колишнього чоловіка. Добре, що хоч Оксана йшла по алеї, а не по проспекту, та вчасно угледіла автівку, бо зіткнутись з колишнім у такому вигляді – та краще в канаві вмерти.

– І що ж ти тут забувся? – прошепотіла, зупинившись, дівчина.

Вона стала так, щоб її не було видно з-за дерева, та уважно придивилася. З автівки вийшов Сергій, а разом з ним якась дівчина. Років до двадцяти, струнка талія, зате груди третього розміру, та й дупа така, як кажуть «є, за що потриматися».

– Так ти бабу сюди привіз! – обурилась Оксана. – Молодуху знайшов, та ще й з такими цицьками. Ось чого тобі не вистачало, виявляється.

Вона продовжила спостерігати, як Сергій з новою пасією воркує, потім обійми пішли, ніжний поцілунок у вушко, у шию, потім у губи.

– А ти й не змінився, – прокоментувала Оксана. – Зараз за ручку візьмеш, щось таке скажеш дотепне, вона засміється, а ти потім знову у губи поцілуєш…

Сергій у точності повторив все, що тільки що сказала його колишня дружина. Оксана схвально кивнула.

– Стелсиш? – почулося несподівано біля вуха.

Оксана аж підстрибнула з переляку. Озирнувшись, побачила біля себе Гену, який стоїть та переводить погляд то на неї, то на пару біля входу в магазин.

– Що-що я роблю? – перепитала дівчина.

Гена замислився, покрутив рукою, наче це допомагає згадати якесь слово, нарешті промовив:

– Ховаєшся від когось?

– Ааа… Так, так, а ти привертаєш зайву увагу. Тому давай, зроби звідси скок-скок, поки я тобі не зробила бо-бо.

Вона знову повернулася до спостерігання за колишнім, але той вже сідав у автівку, а його нова дівчина зайшла у магазин. Той самий магазин, у якому зараз Оксана буде проходити співбесіду, нехай і формальну.

Дочекавшись, поки Сергій поїде зі стоянки, Оксана швидко перейшла дорогу, промовляючи про себе:

– Ану постривай, зараз я тобі зроблю, курва! Зараз ти в мене подушишся для коханого. Гля, який кавалер, вушко він їй цілує!