"Сигнал з порожнечі"

Кришталевий поріг та серце Галактики

Еліна ніколи не вірила в казки про «зоряних мандрівників», поки сама не стала однією з них.

Коли Станція Х вибухнула, розлетівшись на мільярди дзеркальних скалок, реальність навколо дівчини розкололася. Замість холодної смерті у вакуумі, її зустріло сліпуче, нестерпно прекрасне сяйво. Вона відчула, як її тіло підхопив потік енергії, настільки потужний, що титанова обшивка її комбінезона почала вібрувати, наче струна.

— Система... де координати Чумацького Шляху? — прохрипіла вона, намагаючись сфокусувати погляд.

Але замість звичних сузір'їв вона побачила Галактику такою, якою її не бачив жоден телескоп Землі. Це було живе плетиво зі світлових ниток — Велике Зоряне Мереживо. Кожна зірка була вузлом у цій системі, і тепер ці вузли спалахували тривожним фіолетовим вогнем.

— Твій світ кликав на допомогу, Провіднице, — голос пролунав прямо в її свідомості, глибокий і древній. — Випадковий вибух станції відкрив двері, які були зачинені мільярди років. Тепер Тінь з-поза меж світу просочується крізь розлом, щоб погасити кожне сонце в цій Галактиці.

Еліна побачила, як гігантська чорна хмара — Пустота — повільно огортає дальні кордони рідної зоряної системи. Там, де вона проходила, планети перетворювалися на крижані камені, а життя згасало за лічені секунди.

— Я просто інженерка з Хмельницького! — вигукнула вона, відчайдушно намагаючись опанувати свій політ у цьому океані світла. — Я вмію лагодити двигуни, а не рятувати всесвіти!

— Твої руки вміють працювати з матерією, а твоє серце — з надією. Це і є головний Код Всесвіту, — сяюча постать Провідника виникла поруч, вказуючи на далекий об'єкт. — Подивись туди. Це Серце Галактики. Воно втрачає стабільність. Тобі потрібно зібрати Сім Уламків Першокоду, щоб перезавантажити зоряну систему, поки Тінь не поглинула Землю.

Еліна подивилася в бік своєї сонячної системи. Вона була маленькою цяткою в цьому океані, але саме там були її друзі, її родина, її минуле.

— Сім уламків... Сім світів... — вона стиснула кулаки, і раптом її інженерний планшет на руці спалахнув золотом. — Добре. Якщо для того, щоб врятувати Галактику, мені треба переписати закони фізики — я це зроблю.

Вона побачила перший пункт призначення — планету-архів, що дрейфувала всередині блакитної туманності. Це був світ, де зірки народжувалися прямо з кристалічних квітів.

Еліна відштовхнулася від енергетичної хвилі. Її політ став стрімким. Вона летіла крізь зоряний пил, відчуваючи, як кожна клітинка її тіла наповнюється силою Сяйва. Попереду на неї чекали битви з істотами з чистої темряви, загадки древніх цивілізацій та краса, від якої перехоплює подих.

— Тримайся, Галактико, — прошепотіла вона, пірнаючи в глибини туманності. — Провідниця йде на допомогу.Глава 2: Сади Неонового Світання

Перша планета, до якої принесло Еліну сяйво, називалася Аеліс. Це було місце, де закони гравітації та ботаніки переплелися в химерному танку. Щойно дівчина торкнулася поверхні, її черевики занурилися не в пісок, а в м’який, мерехтливий пил, що нагадував подрібнені сапфіри.

Навколо неї розкинулися «Сади Неонового Світання». Замість звичайних дерев тут височіли кришталеві стебла, що закінчувалися величезними бутонами. Коли бутон розкривався, з нього виривався промінь чистого світла, що йшов прямо в небо, підживлюючи енергетичне кільце планети.

— Це неймовірно... — прошепотіла Еліна, знімаючи шолом. Повітря було солодким, із присмаком озону та свіжої м’яти. — Система, сканування місцевості. Де тут може бути Перший Уламок?

Її планшет, що тепер світився золотавою енергією Коду, вивів 3D-проекцію. Точка цілі пульсувала в самому центрі кришталевого лісу, там, де дерева зливалися в одну сяючу гору.

Але тиша була оманливою.

Раптом світло навколо почало тьмяніти. Квіти-зірки почали закриватися, ховаючи свої промені. Еліна відчула, як температура різко впала. З-поміж кришталевих стовбурів почали виповзати Тіні Пустоти — істоти, що нагадували згустки чорного диму з палаючими фіолетовими очима.

— Провідниця... — прошипіли вони в унісон, і цей звук нагадав скрегіт металу об скло. — Ти не пройдеш до Серця. Галактика має згаснути.

— Тільки не сьогодні, — Еліна відступила назад, шукаючи очима хоч якусь зброю.

Вона зрозуміла, що її інженерні інструменти тут безсилі. Але Код у її планшеті зреагував на її волю. Планшет трансформувався, випустивши довгий промінь щільного золотого світла, що набув форми енергетичного посоха.

— Ого... Здається, у мене з'явилися нові інструменти, — вона міцніше стиснула руків'я.

Перша Тінь кинулася на неї, розсікаючи повітря пазурами з чистої темряви. Еліна зробила перекат — навички пілотування та швидка реакція врятували їй життя. Вона вдарила посохом об землю, і від нього розійшлася хвиля золотого сяйва, яка буквально розчинила Тінь у повітрі.

Але їх було занадто багато. Тіні оточували її, змикаючи кільце. Коли ситуація стала критичною, з вершини кришталевої гори пролунав гучний свист.

З неба каменем упала постать. Це був воїн у обладунках, що нагадували луску зоряного дракона. У його руках було два світлові клинки, якими він почав професійно розсікати темряву, захищаючи Еліну.

— Не стій на місці, Провіднице! — вигукнув він, відбиваючи чергову атаку. Його голос був молодим, але владним. — Якщо квіти закриються повністю, ми ніколи не знайдемо Уламок!

— Хто ти такий? — Еліна піднялася на ноги, допомагаючи йому відбиватися від нападників.

— Мене звати Каель, я останній Вартовий Аеліса. Я чекав на тебе занадто довго. Біжимо до вершини, поки Пустота не заморозила це місце!

Еліна кинулася за Каелем. Вони бігли крізь ліс, що помирав на очах. Кожна закрита квітка-зірка робила світ навколо темнішим і небезпечнішим. Попереду на неї чекало випробування в Храмі Світла, де захований перший елемент, здатний врятувати Галактику.

Глава 3: Лабіринт Битих Пікселів