4 MARCFUNDO

Старенька майже не помітила дороги, або шлях був не довгим, або вона просто задрімала. Цього разу Вапур зійшла з поїзда без падіння, що не могло не втішати, адже в неї навряд чи вистачило б сил піднятись цього разу. Сонце згасло у хмарах і холодне повітря обіймало з усіх сторін ніби вона пірнула у крижану воду. Тут не було ні станції, а ні перону, тільки табличка з назвою і вузенька доріжка що вела до будинку оточеного з усіх боків водою. В міру наближення до нього Вакіна все чіткіше могла роздивитись якусь статую на ґанку, і тільки коли вона підійшла в притул стало зрозуміло що ця нерухома постать насправді жива людина. Точніше, жінка її віку що курила трубку.

Не сказавши ні слова вона зійшла в середину, сивоволоса пані послідувала за нею.

— Останнього разу до мене навідувались по допомогу з Пожирачем. Сподіваюсь ти не з цим прийшла, — відьма сіла у крісло біля столика за сервірованого під чаювання.

— Ви маєте на увазі металеве чудовисько? — стара сіла на запропоноване крісло навпроти.

— Чудовисько, або ні… Перед усім це лише механізм. Він був створений з однією потребою яку має тепер задовольняти. Волею наділені творці, а не їх творіння.

— Отже, у нього є власник? — мета візиту полягала в іншому, але цікавість взяла гору.

— … Люди не знаходили спосіб лишити станцію, а нові пасажири все прибували та прибували. Тоді геніальний винахідник створив його, щоб запобігти розростанню станції. Проте створіння перевищило всі очікування. Така обдарованість була занадто обтяжлива для свого власника, тому цей інженер і опинився на станції, не бажав застосовувати свої здібності, бо не міг контролювати їх результат. Він хотів знищити свою скриню, щоб не повертатись у свій світ з цим тягарем, а натомість створена істота забажала заповнити цю порожнечу пожираючи інших. Це багато говорить про життя, чи не так? Бути талановитим приємно, але стаючи генієм ти вже не ремісник що створює, а новатор який відкриває. Ця невідомість і відповідальність подібні прокляттю. — Я-й-я дивилась на неї своїми різнокольоровими очима і з кожним словом видихала пар з трубки. — Але ми маємо волю обирати.

— Цей винахідник ви?

— Ми — я і моя сестра… Я допомогла їй покинути станцію. До того як задіяти свою валізу в експерименті я отримала квиток, щоб залишити станцію і передала їй. А сама лишилась з іншими, щоб облаштувати це місто більш системно… І ось сьогодні ти повернулась.

— Я не…

— Дивись, — металевим перснем вона натиснула на дерев’яну панель і скриня відчинилась. Звідти вона дістала маленьку ляльку. — Варто лишити станцію і пам’ять про неї зникає, але багато речей існують незалежно від нас. Можливо люди створюють речи тільки за тим щоб віднайти зв’язок з іншими.

Вона йшла рейками зануреними у воду. Я-й-я нарешті отримала те, чого не вистачало, щоб полишити станцію. Відьма міцно стискала ляльку, а Вапур проводжала її поглядом з ґанку будинку що поступово залишався позаду.

Ти часом, на платформі біля назви станції, число змінилось на №10265.