ГЛАВА 2 ДИТИНСТВО

Перше відчуття мого дитинства — страх, самотність, відповідальність і радість наодинці із собою.

Я була чутливою, тихою, сильною, спостережливою дитиною-рятівницею. 

Мені нав’язували думку, що я не така, як усі, мені постійно про це говорили. 

Через це мене били, карали.

Коли я запитувала своїх рідних, чому ви мене б’єте, у мами й тітки, вони били мене ще сильніше.

Їхні істерики показували їхній біль.

А я їм говорила: 

«Я не знаю, я ж маленька, я щойно народилася, я не знаю, як жити.

 Розкажіть мені, як жити».

Але в них було стільки болю, злості, ненависті, що все це обрушилося на мене.

Я жила в родині нещасних жінок.

Бабуся була вдовою — дідусь загинув на війні, вона виростила трьох доньок.

Тітка також була вдовою, втративши чоловіка й двох дітей у немовлячому віці.

Я жила з ними до восьми років у селі.

Мама бачила мене лише на вихідних, тому що працювала на заводі.

Любові, підтримки й відчуття безпеки мені бракувало.

Водночас у мене був простір, де я могла бути собою.

Я спілкувалася з природою, бігала луками за городом, ловила метеликів, лазила по деревах, їла те, що давала земля. 

Любила вилазити на шовковицю, де народжувалася моя маленька свобода.

 Я була брудна, боса, але щаслива.

Сусід говорив: 

«Наташа виросте цілителькою. 

Вона буде лікарем».

Я пам’ятаю момент, коли мені було чотири роки: 

Я прикинулася мертвою на порозі дому, щоб висловити свій біль.

Бабуся, побачивши мене, обійняла й сказала: 

«Бідна моя дівчинко, я так тебе люблю».

Ці слова супроводжували мене все життя, навіть після того, як бабусі не стало, коли мені було двадцять.

Бабуся молилася щоранку, і я запитувала: 

«Кому ти молишся?»

Вона відповідала: 

«Я молюся Богові».

Тоді я зрозуміла, що Бог є на небі й всередині мене.

Цей внутрішній захист допомагав мені переживати дитинство.

З чужими людьми я могла бути хорошою, заслужити їхню довіру, увагу.

Ігри із сусідами та дітьми навколо вчили мене вибудовувати стосунки, навіть якщо в родині постійності не було.

У сім років я пішла до школи. 

Тут я зіткнулася із соціумом і знову обирала, як мені буде краще жити. 

Удома мене майже не навчали, я спостерігала за людьми й училась сама.

Допомагала бабусі на городі, наслідувала свою двоюрідну бабусю Лізу, яка стала для мене прикладом того, якою я хочу бути.

Я була тихою трієчницею. Навчання не стояло на першому місці, відповідальність і допомога родині були важливими.

Мама забрала мене до Києва на восьмому році життя, і я пішла до другого класу в новій школі.

Там я зіткнулася з покараннями й злістю, яку мама виливала на мене, хоча для сторонніх вона виглядала хорошою.

Діти дорослішають раніше, коли стикаються з чужим болем. 

Мій погляд із раннього віку був дорослим — і за це дітей часто карають.

Але попри всі труднощі, я зберігала свою цілісність.

Я вчилася турбуватися про родину й про себе одночасно, спостерігала, як бути сильною й водночас відчувати.

І навіть у таких умовах я знаходила моменти радості. 

Я любила гратися з дорослими, спостерігати за ними, вчитися в них.

Сусіди, дорослі люди, бабусі, тітка — усі ці точки опори допомагали мені жити, попри нестачу любові вдома.

Моє дитинство до 12 років було часом внутрішнього дорослішання, спостережень, пошуку себе.

Я вчилася виживати, відчувати, співпереживати, бути спостережливою й сильною.

Усі ці моменти, переживання та внутрішні усвідомлення стали основою

Мого майбутнього шляху.

✨️ Жива фраза

«Я приймаю своє дитинство, з усіма його страхами, болем і радістю, і тепер використовують ці відчуття, щоб жити у своїй силі та внутрішній свободі».

🌿 Практика

Коли в житті виникає ситуація, і ви помічаєте, що реагуєте автоматично, поставте собі запитання: «У цій ситуації я дію як мама, тато, бабуся чи хтось інший із мого дитинства, чи це справді моє?»

Прислухайтеся до свого тіла й своїх відчуттів. Якщо всередині відгукується «не я», це означає, що ця реакція нав’язана вам чужим досвідом, чужими програмами, закладеними до 12 років.

Тепер уявіть, що ви можете перевести цю історію.

 Проживіть ситуацію так, як ви хотіли б, зі своєї точки зору, своїми словами, своїми діями.

Усвідомлено через тіло й думки створіть нову версію себе — ту, яка діє в теперішньому, вільна від чужих патернів.

Повторюйте цю практику щоразу, коли помічаєте чужі реакції в собі.

З кожним разом ви дедалі ясніше бачитимете власні межі й обиратиме те, що справді ваше, а що — минуле, чуже спадкоємство.

💎 Інсайт

Сьогоднішній день запрошує тебе зупинитися на мить і помітити свою внутрішню силу. Відчуй, як поєднуються твої дитячі спогади й твоя сьогоднішня усвідомленість.

Запитай себе: що нового починається в моєму житті після прочитання цієї глави? Що відгукується всередині мене просто зараз?