Розділ восьмий

Любава

Ранок був надзвичайно приємним. Я прокинулась від того, що лагідне сонячне проміння залило всю спальню, солодко потягнулась на ліжку… І згадала все, що вчора було між нами зі Святом. Хай ми не зайшли далі поцілунків, мені все одно здавалось, що повітря довкола – розпечене, а на шкірі – клейма від його доторків та сліди його тепла.

Це було приємно. Мені хотілось муркотіти, мов тій кішці. Так, ніби я, дозволивши собі дати йому останній шанс, вмить стала найщасливішою дівчиною на землі.

Чому закоханість настільки легко позбавляє здорового глузду… Я ж не збиралась піддаватись, не хотіла, щоб у нього навіть надія з’являлась, що я відповім взаємністю!

А все одно, зрештою розтанула, піддалась спокусі і мрію про його палкі поцілунки і про те, що в нас хоча б зараз все вийде.

Ми стали дорослішими, розумнішими, тож, напевне, це буде не настільки складно? Мені хотілось в то вірити.

Зараз я в першу чергу мріяла побачити його, можливо, просто щоб переконатися, що мені не здалось, і Свят справді став зовсім інакшим, більш справжнім, чесним, аніж раніше. Нехай це звучить, мов дурне мріяння!.. але я ж уже дозволила собі йому повірити, відступати тепер нікуди.

Я наспіх прийняла душ, привела себе до ладу, вдягнулась, розчесала волосся, навіть нафарбувалась трошки, хоча ненавиділа зранку робити мейк-ап. Хотілось зранку зустріти Свята гарною. Не знаю, чому мене так повело, але це відчувалось, мов чиста сторінка наших стосунків, щось, що треба розпочинати правильно.

Думала зайти до його номеру, але вчасно згадала, що там може бути і Руслан. Ще вчора я не збиралась нічого приховувати, але сьогодні подумала, що, можливо, трішки затишку нам не завадить. Аби остаточно розібратись в собі та зрозуміти, хто ми один для одного.

Тож я пішла до ліфту – і побачила, що Свят стоїть біля нього. Він розплився в усмішці, побачивши мене, впився таким поглядом, що я відчула себе найкрасивішою жінкою на світі.

– Ти просто чарівна, – посміхнувся хлопець. – Мені пощастило, я вмовив найкрасивішу дівчину на світі дати мені останній шанс.

– Припини, – я легенько штурхнула його в плече. – Давай краще не будемо про це. Я б хотіла… – ліфт під’їхав, і ми зайшли в нього вдвох. – Я б хотіла, щоб поки що наші стосунки зберігалися в таємниці. Недовго, кілька днів. Аби ми могли розібратися в собі.

– Звісно. Як скажеш. Мені тут розповідати нікому, це твої друзі та колеги, – легко всміхнуся Свят. – Тож тільки тобі вирішувати, наскільки відкритою бути.

– Я їм довіряю, проте дещо хочу лишити тільки для себе.

– Добре. Але ж, коли нас ніхто не бачить, – Святослав зазирнув мені в очі, – я можу розраховувати на взаємність?

Він не чекав словесної відповіді, натомість нахилився до мене ближче і поцілував, дуже ніжно, дражнячи. Прикусив ледь відчутно нижню губу, змушуючи мене здригнутись від несподіваного, але такого солодкого болю.

– Можеш, – видихнула я.

Ліфт зупинився на першому поверсі. Ми вийшли з нього, відійшли трохи, і Свят притиснув мене до стіни. Те, що це коридор, і будь-якої миті може хтось пройти повз, змушувало кров буквально кипіти. Ніби нічого страшного, але відчуття порушеної заборони гостро іскрило під пальцями.

Він знов поцілував мене, тільки тепер більш гаряче. Долоня лягла мені на потилицю, куйовдячи волосся. Я сама мимоволі схопилась за комір його сороки…

Прокляття. Я геть не думаю, що роблю. Він зачарував мене, не інакше! Я не збиралась погоджуватись на ці стосунки, тоді чому ж настільки комфортно почуваю себе через те, що дала нам шанс? Так я скоро з хазяйки ситуації перетворюсь на сліпе довірливе дівча, що просто йде за своїми почуттями, а найголовніше…

Мені навіть не вдається про це пошкодувати.

– Отже, – прошепотів Свят, – дозволиш зводити тебе на побачення після вистави? Ми виїжджаємо тільки зранку, і я знаю один прекрасний ресторан з шикарним видом на парк. Впевнений, тобі там сподобається.

Я зашарілась, відчуваючи себе знов вісімнадцятирічною. В мене так давно не було справжньої романтики і бурі почуттів… І ні з ким іншим я не була настільки відкрита та вільна, як зі Святом.

– Що ж, – провуркотіла буквально я, – це звучить неймовірно звабливо, і, думаю, в моїх інтересах погодитись. Підемо.

Він поцілував мене в кутик губ і відступив, лишаючи одну в коридорі. Я посміхнулась. Було щось в тому, щоб тримати наші стосунки в таємниці… принаймні кілька днів. Я просто хотіла насолодитись тим, як вони зароджувалися, ставали міцнішими.

Потім розповім колегам. А поки що нікому не має бути діла.

Я вирішила, що вже вичекала більш ніж достатньо, і хотіла зайти слідом до приміщення, та в мене враз задзвонив телефон.

Мама. Дивно, чого це вона… Хоче нагадати, що сьогодні я обіцяла заїхати додому в гості?

– Алло, матусю, – я швидко підняла слухавку. – Привіт.

– Привіт, Любавонько. Сонце, вибач, може, я на порожньому місці підіймаю таку бурю, але… Ти бачила, що там у пресі коїться? Ті твої фотографії…

Я не одразу зрозуміла, про що вона взагалі каже, але мамин тон мені категорично не сподобався. Вона явно була схвильована.