Розділ четвертий

Любава

Я прокинулась геть розбита. Вчорашній стрес дорого мені коштував; під очима залягли темні кола, а втома була просто-таки написана на обличчі. Я вмилась, сподіваючись, що холодна вода допоможе, потім, зрозумівши, що ефекту нема жодного, встала під крижані струмені душу і довго-довго терпіла уколи цих голочок льоду, що впивались в мою шкіру.

Легше не стало зовсім.

Мене мучила совість. Той вчорашній жахливий конфлікт… Якби я втрутилась, його могло б не бути! І триклятий Свят, як він взагалі знайшов мене в ресторані?

В житті не повірю, що це сталось випадково.

Загорнувшись в теплий халат, можливо, зажаркий для літнього дня, я вмостилась на дивані. Накинула згори ще плед. Коли нервувала – трусилась завжди. Можливо, випити трохи чаю, і стане легше?

Не допомогло. Я відчувала себе не двадцятишестирічною, а якоюсь розвалюхою на пенсії, бо від чаю стало не тепло, а погано. Високий тиск давав про себе знати стукотом у скронях.

– Триклятий Святе, що ж ти зі мною робиш? – прошепотіла я собі під ніс.

Це все він. Доки він не з’явився в моєму житті, я й почувала себе нормально, і спала набагато краще, а тепер…

Мов зурочили.

В пошуках спокою я полізла у соцмережі. Прицільний блог я не вела, тож повідомлень у мене хоч і більше, ніж у нормальної людини, але все одно не настільки, щоб це зводило з розуму.

Зараз насипалось привітань з прем’єрою, було кілька пропозицій зустрітись, які я навіть не відкривала – нема мені діла до тих чоловіків, хто б там що не писав і куди не кликав. Обійдусь.

Аби з тим, що маю, розібратися.

Одне повідомлення у короткому перегляді змусило мене завмерти. «Ти стала ще яскра…»

Я відкрила його, вже заздалегідь знаючи, що там побачу.

«Ти стала ще яскравішою за ці вісім років, Любаво. Я ніколи не зможу тебе забути. Дозволь мені все виправити? Давай зустрінемось».

Це було ще до фотосесії.

Потім наступне:

«Мені шкода, що ти так відреагувала. Не варто було починати з фотографій. Давай просто поговоримо, Любаво? П’ять хвилин твого часу… Я все одно до тебе приїду».

Сьогодні – свіже.

«Вибач, я вчора повівся, мов та свиня. Мене не вибачає те, що я від тебе божеволію, але дай мені шанс, благаю. В нас же все могло вийти. Чому б не спробувати знов? Хоча б поспілкуватися!»

– А щоб тебе! – прошипіла я.

Намагаючись заспокоїтись, зазирнула в переписку з Русланом. Там з учорашнього вечора панувала тиша. Воно й не дивно, враховуючи те, як ми вчора розійшлись.

Соромно як…

Я набрала його номер, але чоловік не взяв слухавку. Він міг просто спати чи їхати в машині і не чути виклик, або просто не міг відповісти, бо зайнятий, але мені все одно стало не по собі.

Невже я втрачу єдиного друга через те, що накоїла стільки дурні? В мене нікого ближчого нема.

На жаль, зателефонувати вдруге я не встигла. Подзвонив продюсер. Побачивши знайоме «Олексій Шваб» на екрані, я закотила очі, але все-таки підняла слухавку. Це не той випадок, коли його можна ігнорувати.

– Доброго ранку.

– Доброго, – він, здається, усміхався. – Любавонько, порадуй мене, що це фотограф просто так зараз не хоче зі мною спілкуватись, і у вас з ним все пройшло вдало. Адже так?

– На жаль, мені нема чого сказати на цю тему. Я думала, він вам сказав? Співпраця не склалась. Фотосесії не було. І я проти співпраці з цим чоловіком. Знайдіть, будь ласка, іншу актрису.

– Любавонько, – улесливий голос Шваба був таким неприємно-солодким, що мене ледь не вивернуло від нього. – Це дуже погано, що з фотосесією нічого не вийшло. І я б все-таки хотів це виправити. Це неймовірно дорогий фотограф. Він великий професіонал.

– Ми з ним не поладнаємо, – я заперечно хитнула головою.

Звісно, продюсер не міг мене бачити, зате чудово чув мій твердий, впевнений тон. Добре, що я могла зіграти зараз жінку, яка добре знає, чого вона хоче, і аж ніяк не дозволить нікому збити себе з пантелику.

Бо насправді я була геть не в тому стані, в якому хотілося б. Ця твердість напускна, я сама – розхитана та мало що розумію у своєму житті. Заплуталась на рівному місці, і все через свята.

– Я б не хотів цього говорити, – судячи з неприємного звуку, Олексій щойно облизав губи – він часто це робив, мав таку неприємну звичку, – проте, Любаво, я вимушений нагадати тобі, що я – продюсер стрічки, у якій ти знімаєшся. І у нас є певні умови комфортної взаємної праці. Я сподіваюсь отримати винагороду за те, що розкручую це все, заробити непогані гроші. Якщо ти валитимеш промоушн…

Він витримав паузу, під час якої нервова незатребувана акторка могла б вже роздряпати себе всю нігтями.

Я ж знала, що це – погане акторство та спроба шантажу. У мене не було жодних сумнівів з приводу того, що я почую від Шваба далі.

– То це означатиме, що нам дуже важко працювати далі, – закінчив Олексій. – І, можливо, доведеться перервати співпрацю… А ти ж розумієш, Любаво, як недобре інші режисери та продюсери ставляться до акторів, що вже мають таку пляму на репутації, правда? Тож буде набагато краще, якщо ти передумаєш та погодишся на фотосесію. Це вигідно для нас обох, ну, хіба ні?