12 глава

*Лео

— І ти повинен пообіцяти мені, що більше не будеш втручатися в моє особисте життя, — промовила вона не відводячи від мене погляду. 

Здавалося, що все стало на свої місця й ми повернемося до того моменту, де ми добре ладнали й забудемо про цю кляту помилку природи під назвою Ксав’є, але ж ні… Роуз чітко дала мені зрозуміти, що цей хлопець подобається їй і я повинен з цим змиритися. 

— Гаразд, — холодно промовив я, з натягнутою посмішкою на обличчі. Надіюся, що вона не помітила моєї різкої зміни настрою. 

Чи порушу я свою обіцянку? Відповідь на це питання не була настільки очевидна… 

— Я тоді дочитаю книгу й допоможу тобі з підготовкою до тесту, — запропонувала Розаліна, переводячись в сидяче положення. 

До цього мені хотілося провести з нею більше часу. Дивно, але я навіть скучив за цією каторгою у вигляді  «Теорії економічного аналізу», але зараз мені хотілось побути самому. Я був розчарований.

— У цьому нема потреби. Я сам прочитаю цю книгу, — відповів я, підводячись з місця. 

Зараз я ще раз прокручував все, що сталося за сьогодні. Я попросив допомоги у своєї племінниці, шукав улюблені квіти Роуз, довго обирав для неї сукню, хвилювався, чи сподобається їй усе, щиро просив пробачення. Я навіть мав намір її поцілувати в той момент, коли вона почала ревнувати мене до Анабель, але стримався, бо мені було важливо, щоб вона теж хотіла цього поцілунку. Зараз склалося враження, що мене хтось облив холодною водою і я нарешті прозрів. Це не той Лео, який був раніше, не той, яким я є насправді. Та і яка взагалі різниця? Розаліні байдуже на мене і я маю викинути її зі своєї голови. Їй потрібен Ксав’є, а мені потрібно побути наодинці. 

— Впевнений? — перепитала вона, торкаючись теплою долонею вище мого ліктя. Я відсахнувся назад, киваючи головою. — Щось трапилося? — Її погляд був доволі стривожений. Чому вона хвилюється, якщо їй байдуже на мене? 

— Так, я впевнений, Роуз. Я просто хочу побути сам, — пробурмотів я, виходячи з кімнати. 

Сил продовжувати цю розмову у мене більше не залишилося. Якби залишився там ще хоч на одну хвилину, то, мабуть, не витримав і розповів їй все, що я думаю. 

Я повернувся до себе в кімнату й розлігся на ліжку, дивлячись в стелю. Як тільки заплющував очі, то перед очима з’являлась Роуз, яка танцює у тій красивій сукні разом з Ксав’є, як він торкається її й вона не шарахається від кожного його дотику, як від мого… З ним все буде по іншому. Я знаю це точно. 

Я міцно стиснув подушку й тоді кинув її в стіну. Не складно здогадатися, кого я уявляв замість цієї нещасної подушки.Трясця! Я стаю схожим на божевільного, коли думаю про неї. З цим потрібно щось робити. 

Я таки взяв той клятий підручник до рук. Спочатку мені було складно зосередитися і довелося декілька разів перечитувати одні й ті ж самі речення, але пізніше я зміг зібратися й до вечора прочитав майже всю книгу. Так, вона дуже нудна, але вибору немає. Мені потрібно скласти цей тест. Глибоко в душі я пишався тим, що таки зміг подужати хоч це. Думаю, що це вже доволі великий крок до успіху для мене. 

Я трохи зголоднів, тому вирішив піти на кухню й знайти там щось перекусити. Визирнувши зі своєї кімнати й переконавшись, що Роуз немає поруч, я тихо побіг на перший поверх. У холодильнику я знайшов улюблений йогурт з полуницею. Думаю, що цього мені буде достатньо. Я взяв пляшечку й повернувся до себе. Після моєї дивної вечері, я прийняв душ і пішов спати…

*середа 

Тест видався не складним. Я з легкістю впорався з більшістю завдань. Надіюся, що оцінка буде вища середнього. Принаймні, я заслужив на це, тому, що витратив на підготовку доволі багато часу. 

Після того, як пара закінчилася, я швидко попрямував на вихід з аудиторії. Роуз наздогнала мене в коридорі. По суті, ми не спілкувалися з нею від понеділка. Я все ще був ображеним через її прохання не втручатися в її особисте життя. 

— Ти поїхав в універ швидше й ми навіть не встигли поговорити, Леоне, — з якимось докором промовила вона, сідаючи на підвіконня. Я сперся на стіну рукою, дивлячись на дівчину, що проходила повз.

— Ти взагалі слухаєш мене? — Розаліна торкнулася пальцями мого підборіддя й цим легким дотиком змусила дивитися їй у вічі. Я помітив, що моя байдужість її дратує. 

— Слухаю. Я поїхав швидше, бо хотів ще прогулятися перед тестом, — збрехав я. Насправді я весь цей час провів в аудиторії. 

— Ти впорався з завданнями? — поцікавилась вона, переводячи тему. 

— Так. Не переймайся. Я прочитав ту книгу й добре все вивчив, — поспішив заспокоїти її. Мабуть, Роузі хвилюється, що я провалю тест і через це вона отримає на горіхи від мого старшого брата. 

— Це добре. 

Я помітив в кінці коридору цього ідіота Ксав’є. Він шкірився на всі 32 і махав рукою в нашу сторону. Роуз зніяковіло поправила своє волосся й зістрибнула з підвіконня. 

— Вперед! Не змушуй свого хлопця чекати на тебе, — з докором промовив я, пропалюючи її своїм невдоволеним поглядом. Розаліна поправила край своєї короткої картатої спідниці й зупинила погляд на моїх очах. 

— Ти ревнуєш мене до Ксав’є? — Я відчув зараз дежавю, адже я задавав їй те саме питання, але щодо Анабель. 

— Ні, — коротко відповів я, відводячи погляд.  

Роуз подарувала мені свою лукаву посмішку й провела нігтем по моїй щоці. Це викликало в мене легке тремтіння і я злився сам на себе через таку реакцію мого тіла. 

— Якби ти не ревнував мене, то б не погрожував Ксав’є, що запхаєш ялинку йому в дупу, якщо він наблизиться до мене. 

От маленький тарган-стукач! Одразу поскаржився Роуз на мене. Хіба це нормально? 

— Я лише не хотів, щоб він нашкодив тобі. Ксав’є не такий, яким він тобі здається, — чесно сказав я. — Це не ревність… Тим паче, що мені подобається Аліса, — неочікувано вимовив я. Чомусь, мені здалося, що цими словами я зможу зачепити Роуз за живе.