10 глава

*Лео 

Додому ми повернулися у цілковитій тиші. Ми обоє були ображені й не могли знайти відповідних слів, щоб нарешті вирішити все й помиритися. Обоє горді й вперті, такі схожі й різні водночас. 

Я одразу попрямував у свою кімнату, залишаючи Роуз саму у вітальні. Коли я підіймався сходами, то побачив, як вона комусь телефонує. Швидше за все, цьому недолугому Ксав’є. Мабуть, скаже, що я все це вигадав і зізнається йому в почуттях. Дурненька! Цей хлопець їй не пара. Впевнений, що він пограється з нею і розіб’є її серце. Проте, більше в це втручатися я не буду, інакше збожеволію, якщо ще раз почую ім’я цього ідіота. 

Ох! Давно я вже так сильно не лютував. Під руки мені попав тенісний м’ячик. Я міцно стиснув його, а тоді з усієї сили жбурнув у стіну. Він потрапив у годинник і той впав та розбився. Тепер ще й уламки доведеться збирати. Не день — а просто суцільне везіння. 

Мої думки перервав телефонний дзвінок. Я дістав смартфон з кишені й побачив ім’я племінниці. 

— Привіт, Анабель, — промовив я, наливаючи трохи води у склянку. Мені потрібно негайно заспокоїтися, інакше я перетворю цей дім на попіл. 

— Привіт, Лео. Як ти? — з сумом промовила вона. Здається, у моєї любої небоги щось трапилося. Невже хтось скривдив цю дівчинку? 

— Добре, Беллі. Ти як, мила?

Останнім часом їй складно знайти спільну мову з батьками. Вона часто говорила мені про це. Вони вважали її занадто юною і всі їхні суперечки зводилися до цієї теми. Я прекрасно розумів хвилювання сестри. У молодості вона пережила зґвалтування й зараз намагалася захистити свою доньку від всіх, хто її оточує, але дівчинка відчувала себе загнаною пташкою у золотій клітці. Анабель потрібна свобода. 

— Знову посварилася з мамою. Вона не дозволила мені піти на вечірку. Я дуже засмутилася через це, — призналася племінниця. Ех, кому як не мені, зрозуміти її. — Я підслухала розмову батьків за сніданком. Виявляється, тепер ти мій друг по нещастю. Сподіваюся, що мене вони не змусять підписати такий договір, бо я справді не витримаю і втечу з цього дому. — Впевнений, що зараз вона говорить цілком серйозно. Проте, вона ще не розуміє наскільки складно їй буде самій і ще й без грошей. Рано чи пізно їй доведеться повернутися. 

— Впевнений, що Алекс не дозволить цього. Ти його улюблена донечка й він все заради тебе зробить, — підбадьорливо промовив я. Мій брат і справді дуже сильно любить Анабель. Вона так схожа на нього. Не тільки зовнішньо, а й характером. 

— Так, тато класний, але я справді втомилася від їхньої опіки. Я можу хоча б з тобою побачитися? Вже не можу сидіти в чотирьох стінах. — Пропозиція Белли припала мені до душі. Ми давно не бачилися з нею і я з радістю проведу час з небогою. Тим паче, що Роуз і так не хоче зі мною розмовляти. Нехай сидить і дується у своїй кімнаті, бо я вже не маю сил просити в неї пробачення. Справді, скільки разів я попросив у неї вибачити мені? Невже цього не достатньо? Вона хоче, щоб я принижувався й повзав перед нею на колінах? Нехай навіть не надіється на це! — Лео? — Щось я занадто довго літав у своїх думках. 

— Так, Анабель. Двері мого дому завжди відчинені для тебе. Приїхати по тебе? — Моя люба племінниця з настанням 16-річчя одразу здала на права, але її любов до швидкості лякала Алекса та Мію. Вони не дозволяли водити дівчинці авто, а коли я подарував їй мотоцикл, про який вона так мріяла, то заборонили навіть наближатися до нього. Скільки я не переконував їх, щоб вони дали Беллі спокій, але всі мої благання були марними. 

— Фред підвезе мене. Буду через пів години. Візьму для тебе якихось смаколиків. — Обожнюю її. Вона, як ніхто інший, розуміє мене й знає, що мені потрібно. 

— Гаразд. А хто такий Фред? — Не пам’ятаю, щоб вона говорила мені про нього раніше. — У тебе з’явився хлопець? — Моя племінниця ще та красуня. Коли ми буваємо разом на якихось заходах та вечірках, то я часто помічаю зацікавлені погляди на ній. Проте, до цього часу вона уникала будь-яких зв’язків з протилежною статтю. Мабуть, боялася, що батьки також не оцінять цього. 

— Це наш новий водій, — роздратовано промовила вона. Мабуть, він їй не довподоби.

— Це довга історія. Розповім тобі вже при зустрічі. 

— Гаразд, мала. Чекатиму тебе з нетерпінням. 

На цьому наша розмова закінчилася. Я згадав про ту книжку, яку мені потрібно прочитати, щоб добре впоратися з тестом. Немає сумнівів, що Роуз не допоможе мені з ним і тому мені слід готуватися до нього самотужки, щоб не створити собі ще більше проблем. Я відкрив книгу зі старою обдертою палітуркою. Вже після прочитання вступу цього дуже нудного підручника, я хотів вистрибнути з вікна, але зупинився, коли побачив автівку, яка заїжджала на подвір’я. BMW x5 — одна з машин, яка належала моєму братові. Зазвичай нею користувалися племінники. У них є водій, який відвозить їх усюди, куди потрібно. 

Я швидко піднявся з ліжка й вдягнувши тапочки побіг відчиняти Анабель двері. На сходах ледь не збив з ніг Роуз. Вона лише театрально закотила повіки й попрямувала у свою кімнату. Ну й нехай робить, що їй заманеться! Мені то що? 

— Лео! — Радісно викрикнула Беллі й кинулась мені на шию, як тільки я відчинив вхідні двері. Її теплі обійми були різким контрастом до негоди, яка вирувала то той бік. Я швидко потягнув її всередину будинку, щоб ми обоє не встигли перетворитися на крижину. Як же ж холодно! 

— Привіт, Анабель. Бачу, що твій настрій покращився. Це добре. — Я допоміг племінниці з її білим пальтом і капелюхом. Вона зняла свої чобітки й почала поправляти своє волосся перед дзеркалом. Декілька прядок були геть мокрими. — Потрібен фен? 

— Ні. В будинку тепло, тому волосся швидко висохне без зайвої допомоги, Лео. — Вона широко посміхнулася й знову обійняла мене. — Задушу тебе від радості, мій дорогенький дядьку. 

— Скільки разів я казав тобі не називати мене так, а? — промовив я, насупивши брови. — Маленька неслухняна дівчинко, хіба я настільки старий? — Я почав лоскотати Анабель і вона хихотіла, наповнюючи цей дім сміхом та радістю. Її присутність принесла сюди бодай трішечки щастя.