7 глава

*Лео
Я геть втратив лік часу. Коли розблокував свій телефон, то побачив, що вже перша година ночі. І, о ні! 27 пропущених від Роуз і одне текстове повідомлення, в якому вона просить пояснити куди я подівся й питає чи зі мною все в порядку. Відчуваю себе повним кретином, чесне слово. 

Доклавши зусиль, я таки знаходжу Сема, який сьогодні не пив, і благаю його сісти за кермо моєї машини й відвести мене додому. Після обіцянки, що віддам йому свій світшот з Міккі Маусом (його улюбленим діснеївським персонажем), він таки погоджується і ми вдвох виходимо з дому Мікі. Аліса поїхала ще близько 2 годин тому зі своєю подругою Дороті. На вечірці не залишилося майже нікого, окрім самого організатора та декількох його друзів. Ми всі разом грали в вітальні в «Пиво-понг». Це було весело, проте, не настільки, як дивитися на Роузі з розмазаною тушшю. Сподіваюся, що вона вже спить і не ображається на мене. 

— Приїхали. — Друг неначе вивів мене з трансу. Я туманним поглядом глянув на нього й вдячно кивнув. — Спасибі, Семе. До речі, як там успіхи зі Стейсі? Твоя сестра казала, що ти хотів поговорити з нею. — Не знаю навіщо я питав це, але чомусь мені не хотілося повертатися в дім, бо серце підказувало мені, що там я зустріну розчарований погляд Роуз, повний сліз і образ. 

— Все скінчено. Стейсі ненавидить мене за те, що я переспав з Діаною, хоча ми тоді навіть не були разом. — Я хмикнув собі під ніс і перевів погляд на капот, який вкривали крихітні сніжинки. Вітер сколихнув їх і вони закружляли в танці під приглушеним світлом від старого ліхтаря. 

— Посваритися не означає розійтися, друже. Ти вчинив як козел, — промовив я, знизуючи плечима. 

Я не любив брехати людям, які справді були для мене важливими. Я не лив їм мед у вуха й не казав того, що б вони хотіли почути. Я говорив лише правду, якою б вона не була. Можливо, це трохи жорстоко, але мені подобалася ця риса мого характеру і я не хотів змінюватися лише для того аби догодити комусь. 

— Знаю. Просто мені складно змиритися з тим, що ми більше не разом. Один необдуманий крок… — Він поклав голову на руль і важко видихнув. 

— І ти опиняєшся на дні прірви. Розумію тебе, братику, проте, тобі лише залишається змиритися з рішенням Стейсі. Вона таки має рацію. 

— Не знаю чи це «Fire alarm» перетворює тебе в хорошого друга, який о першій ночі, буде так «підбадьорювати», що аж плакати хочеться, чи щось інше, але я вдячний тобі, засранцю, що зараз мій мозок гризеш ти, а не мої внутрішні таргани десь у темній спальні. — Красномовність Сема сьогодні вражала. 

— Завжди радий з тобою побазікати. Якщо чесно, то думаю, що скоро ти прийдеш до тями й забудеш про Стейсі, як про страшний сон. — Щиро надіюся, що так і буде, бо бачити Сема таким розбитим доволі складно. 

— З Сарою теж так було? Ти забув про неї, як про жахливий кошмар? — Вени на моїй шиї напружилися від питання друга. Останнім часом всі чомусь згадували мені про колишню, знаючи, що я ненавиджу говорити на цю тему. Навіщо робити людям боляче, нагадуючи про болісні моменти в минулому? 

— Так, — промовив я, намагаючись вдавати повну байдужість, хоча я все ще нічого не забув. Це не так легко, як здається. Повернення до спогадів нагадує знімання скальпа. Це неприємно й страшенно боляче. Тому, я й намагаюся втекти від минулого й зациклюватися лише на сьогоденні та майбутньому, в якому точно не збираюся робити помилку, яку вчинив тоді. 

Наша мовчанка затягнулася і Сем зрозумів, що пора прощатися. Він потиснув мені руку й легко посміхнувся. 

— Я викликав таксі, яке скоро прибуде, тому, до зустрічі, — сказав друг, виходячи з моєї машини. Сніг почав падати на його світле волосся, яке повільно ставало мокрим. 

— Спасибі, що підвіз, Семе. До завтра. 

Він легко кивнув і я пішов першим. За декілька секунд після цього побачив у вікнах відблиск від фар. Таксі приїхало. Я обернувся й помахав Сему на прощання, а після цього повернувся до пошуку ключів. Проте, їх не було ні в кишенях моєї куртки, ні в іншому місці. Чорт забирай! Я так поспішав, що залишив їх вдома. Здається, це покарання мені за те, що я так вчинив з Розаліною.

Я з надією натиснув на клямку, але двері таки були зачиненими. Мабуть, вона закрила їх перед тим, як заснути. Я дістав крижаними руками телефон зі своєї кишені й зателефонував Роуз. Вона не взяла трубки. Це й не дивно. Швидше за все, вона вже давно спить. Я ще раз набрав, але відповіді так і не дочекався. Ще й погода вирішила мене провчити. Вітер був настільки пронизливим, що здавалося, що мої кістки зараз поламаються від цього холоду. 

Я швидко оглянув дім і зрозумів, що мені потрібно розбудити Роуз. Єдине, що прийшло мені в голову — зліпити сніжку й кинути її в вікно, яке вело до спальні дівчини. Холодний сніг залишав червоні сліди на моїх руках. Це було доволі неприємно, але в мене не було бажання повертатися до машини по рукавиці, тому я продовжив ліпити сніжку. Удар і… Залишки снігу прилипли до шиби, але Роуз так і не з’явилася. Я розчаровано простогнав і зліпив ще одну сніжку. Кидок і вона влучає прямо в шию Роуз. Чорт забирай! Вона так швидко прочинила вікно, що я не встиг зреагувати і… 

Роузі розлючено дивилась на мене, згортаючи сніг зі своєї червоної піжами. 

— Пробач, будь ласка, я просто хотів… — Вона зачинила вікно й зникла в своїй спальні. Це був сильний удар і зараз я відчував себе повним ідіотом. Морально я вже був готовий до того, що буду ночувати в машині, а зранку Алекс заблокує всі мої рахунки. Це б було справедливо, але… 

Вхідні двері відчинилися й на вулицю пролилося світло. Я швидко побіг до входу й на порозі побачив Роуз з великою червоною плямою на шиї, яка завтра перетвориться на синяк. Її очі були червоні, неначе вона довго плакала, а ще в додачу на щоках була розмазана туш. Вона тремтіла від холоду. 

Я швидко зачинив двері й ступив крок вперед, щоб поговорити з Роуз. 

— Роузі, пробач, будь ласка. Я справді не хотів, щоб сніжка потрапила в тебе, просто не знав, як тебе розбудити. — Я дивився в її очі повні сліз і захотів провалитися під землю. Вона виглядала нещасною і в цьому була лише моя провина.