6 глава

*Лео

— Ось! 

Роуз поставила на стіл цілий стос книг, які, здається, важили більше, ніж вона сама. Як вона їх взагалі дотягнула в мою кімнату? Ця дівчина мене вражає. Можливо, у неї є ще якісь суперздібності, окрім тягання важких предметів? Щиро надіюся, що вона не вміє читати думок, бо тоді мій план втекти на вечірку до друга з тріском провалиться. 

— Мені доведеться все це прочитати? — з подивом запитав я, намагаючись порахувати кількість книг, але збився вже на тій з огидною коричневою палітуркою. Ненавиджу цей колір. 

— Навіть якщо ти захочеш, то не встигнеш зробити це до кінця семестру, Леоне. Я перекажу тобі найголовніше, проте, дещо таки доведеться прочитати, щоб не завалити тести. — Я видихнув з полегшенням. — Розпочнемо з вибіркових дисциплін. Наскільки я пам’ятаю, то ми обоє обрали PR-менеджмент, який веде місіс Браун. Вона невимоглива викладачка, яка готова поставити мінімальну оцінку лише за присутність, проте, тебе не було майже весь семестр, тому, ти можеш не очікувати на поблажливість від неї. — Я присів біля Роуз. Наші лікті торкалися один одного, тому що цей стіл був доволі вузьким і взагалі… Ця кімната здавалася якоюсь крихітною для нас обох, неначе… — Лео, до кого я говорю? — Насупивши брови, Роуз склала руки на грудях. Сувора вчителька, якій бракувало указки. Цей образ їй личив. 

— Пробач. То про що ти говорила? — Тепер я справді зосередився на PR-менеджменті, намагаючись запам’ятати все, що каже Роуз. 

— Завтра тобі доведеться підійти до неї й попросити відпрацювання. Швидше за все, вона скаже написати тобі 2-3 реферати на запропоновані теми. Я допоможу тобі з пошуком інформації. Головне, вказати в кінці всі джерела й можливо, вона навіть поставить C+. — Це було б навіть не погано, тому, що мій рівень успішності на цей час, мабуть, дорівнює 0. 

— О’кей. Підійти до місіс Браун і запитати про відпрацювання, — повторив я, щоб Роуз підтвердила, що я все правильно запам’ятав. Було б легше записати все це в який блокнот, але сумніваюся, що він є в моїй кімнаті, тому, залишається лише не забути про це й дізнатися, як виглядає ця місіс Браун, бо я поняття не маю хто вона така. 

— Добре. Тепер перейдемо до Економічного аналізу. Тебе не було на жодній з лекцій містера Кларка і це… — Дивлячись на розчароване обличчя Роуз я вже знав, що вона скаже далі. — Провал!

— Провал… — одночасно промовили ми. Проте, ні я, ні Роуз, не падали у відчай. Мені потрібно закінчити цей семестр і їй не менше потрібно, щоб я таки це зробив. 

— Він ставить додаткові бали за конспекти, проте, навіть якби вони були в тебе, то це б не допомогло, тому, що старий Кларк знає всіх своїх студентів в лице й тебе він точно пам’ятати не може. Залишається лише добре написати підсумковий тест у нього, який відбудеться вже цієї середи. Я була на всіх лекціях і мені буде достатньо лише дочитати цю працю, — Роуз вказала рукою на книгу темно-зеленого кольору з грубою палітуркою, яка була закладена різноманітними неоновими закладками. — Але містер Кларк дуже часто ставить питання в тестах, відповідь на які можуть знати лише студенти, які відвідували лекції. Думаю, що я зможу переказати тобі головне за сьогодні, а ще тобі доведеться прочитати ці дві книги. 

Вона вказала рукою на ту книжку, яку вона не дочитала і ще одну зі старою обдертою палітуркою, яка була вдвічі грубшою за попередню. Та й формату вона була трохи іншого. Вся надія на великий шрифт. Можливо, там навіть є якісь картинки. Хоча? Кого я взагалі обманюю, якщо це книга «Теорія економічного аналізу» в якій явно немає ніяких картинок. Хотілося просто уткнутися носом у подушку й вдати, що все це страшний сон. Чесне слово, я не впевнений в тому, що зможу прочитати бодай половину. 

— Якщо я вгадаю хоча б декілька правильних відповідей, то це вже буде успіхом, Роуз. — Не було навіть настрою загравати з дівчиною і називати її «солоденькою». Надіюся, цього року Санта прийде швидше й зітре пам’ять цьому містеру Кларку, бо на інше чудо я надіятися не можу. 

— Ей, ти чого? — Роуз поклала руку мені на плечі, легко проводячи нею по моїй спині. Навіть крізь легку тканину моєї футболки я відчував її теплу долоню. Невже вона намагалася підбадьорити мене? Навіть не зважаючи на те, що я був засранцем, який образив її вчора після того, як вона хотіла допомогти мені після панічної атаки? 

— Здається, в нашій групі таки стане на одного студента менше, — промовив я, похнюпивши носа. А після того, як мене виженуть з універу, Алекс виставить мене за двері і я стану вуличним фотографом без житла, який тинятиметься вуличками Нью-Йорка й надіятимемся, що сьогодні йому пощастить і він зможе поїсти бодай щось. Чорт! Звучить нікчемно й просто жахливо. 

— Я тут, щоб цього не трапилося і я зроблю все, щоб ти залишився в нашій групі, — з обнадійливою посмішкою промовила Роуз, все ще торкаючись мого плеча. Вона була такою милою, особливо в ті моменти, коли не кидалася в мене подушками чи не намагалася вбити в таксі, коли я доклав зусиль, щоб її туш потекла. — Можливо, ти й не найрозумніший хлопець в нашій групі, проте, ти зможеш все це вивчити й здати всі борги. Впевнена, що це так. 

Її слова були щирими й в них не було навіть натяку на сарказм. Така Роузі була схожа не на лютого сніговика чи карлика, а швидше на добру фею, яка прилетіла в цей дім, щоб врятувати мою дупу від неприємностей. І зараз переді мною постало складне запитання. Яка з цих двох Роуз більше мені до вподоби? Хоча відповідь була геть очевидною. Мені заборонено навіть роздумувати над цим запитанням. Роуз не для мене, а я… Не для неї. Лише договір і нічого більше. 

— Добре, спасибі за підтримку. Думаю, що тепер мій мозок готовий сприймати інформацію про економічний аналіз. — Роузі весело й енергійно крутнулася на своєму стільці, відкриваючи зошит, який обклеєний різноманітними наліпками, як і її валіза. Здається, цій дівчині подобаються наліпки, постери й все в цьому роді.