2 глава

*Лео

Я перевів погляд на вікно за яким у повільному танці кружляли сніжинки. Мені теж захотілося стати однією з них і полетіти далеко-далеко звідси. 

— Слухаю, — холодно відповів я, не відводячи погляду від вікна. 

Крізь густу метіль зі снігу я міг ще й споглядати за прекрасним життям, яке вирувало в Нью-Йорку. Люди метушилися навколо, кожен поспішаючи. Хтось з них зараз поїде додому й після контрастного душу відправиться в м'якеньке ліжечко, хтось завітає в бар і нап’ється зі своїми друзями дешевого пива за 3 долари, хтось проведе цей час в компанії красивих дівчат десь на кінці цієї вулички, де знаходиться стрипклуб, а когось зіб’є машина через погані погодні умови. Ну гаразд, щодо трупа я може й не правий, але щодо всього іншого я впевнений на всі 100%. Поки життя триває, я сиджу в кабінеті свого брата й вислуховую нотації. На мене не чекає ні м’яке ліжко, ні пиво, ні секс, ні навіть смерть на небезпечному перехресті, бо цей вечір я проведу зі своєю відлюдкуватою одногрупницею, яка буде вчити мене як бути хорошим хлопчиком. Можливо, вона навіть купить мені пухнастий блокнот і яскраву ручку й заставить записувати там якісь пунктики, які я повинен виконувати, щоб догодити братові. Чорт, це навіть гірше, ніж померти в аварії. 

— Ні, братику, ти геть мене не чуєш, — обурливим тоном промовив Алекс, зморщуючи лоба. Хотів сказати йому щось уїдливе у відповідь, але стримався й поглянув у бурштинові очі брата, які були геть не схожі на мої. Ми — дві протилежності, які не мають нічого спільного, окрім крові в наших венах. 

— Що ти хотів мені сказати? — Мені не подобалося те, як він довго доходив до суті розмови. Я люблю чіткі відповіді, без зайвої води. 

Алекс простягнув мені одну з тек, яка лежала на його столі. Груба синя палітурка була доволі приємна на дотик, проте, я переконаний, що вміст цієї папки геть мені не сподобається. 

— Тут описані всі пункти вашого з Розаліною договору, який триватиме 2 місяці. 

Що? Він хоче, щоб я терпів її цілий 61 день. Це ж 1 464 години або 5 270 400 секунд! Ні, це занадто довго для людини, яка не може спокійно вистояти в черзі за улюбленим карамельним *МакСанді. Як я зможу терпіти в своєму домі незнайому дівчину 24/7? 

Зазвичай, я ніколи ні про що не просив у брата, якщо звісно не брати до уваги ті поодинокі випадки, коли я випрошував у нього ключі від його нової тачки, щоб покататися вечірнім Нью-Йорком. Проте, це було давно й не думаю, що він взагалі пам’ятає про це. Зараз ж я не бачив іншого виходу з цієї ситуації. Потрібно бути хорошим хлопчиком, щоб брат змилосердиться наді мною й відпустив додому з останнім китайським попередженням. 

— Алексе, будь ласка, не вчиняй зі мною так. Знаю, що останнім часом я поводжуся зовсім не як хороший молодший брат, але не потрібно робити цього. Ти ж знаєш, що я звик жити сам і ці 2 місяці будуть пеклом і для мене й для Роуз. З цієї ідеї не вийде нічого хорошого. 

Як він взагалі собі це уявляє? Я прокидатимусь зранку й бачитиму в ванній безліч її доглядової косметики серед якої не зможу знайти свою бритву, відчуватиму в домі запах її квіткових парфумів, перечіплятимуся об її взуття в коридорі, знаходитиму милі дівчачі штучки в вітальній чи на кухні? Після смерті мами в цьому домі не було жодної жінки, окрім… Ні, я не хочу згадувати про це! 

— Ніякі вмовляння більше не подіють на мене, Леоне. Я роблю це заради твого блага, братику, — вже лагідніше промовив той, нахилившись до мене. — Впевнений, що спочатку тобі буде складно адаптуватися, але впевнений, що ти впораєшся. Тим паче, що 2 місяці — це недовго. Після закінчення договору ти більше ніколи не побачиш Роуз, а я облишу будь-які спроби перевиховати тебе. — Кінець звучав багатообіцяюче. Я знову перевів погляд на теку, вимальовуючи пальцем кола по рельєфній поверхні. Так, мені кортіло дізнатися що всередині. — Тепер перейдемо до самого контракту. Впевнений, що ти не будеш читати всі 177 пунктів, тому я наголошу лише на найважливішому. — Він зараз жартує? Навіщо стільки пунктів? 

— Ця Роуз, мабуть, помішана на контролі. Надіюся, що дихати мені можна без її дозволу, — з сарказмом промовив я, спрямовуючи свій погляд на Алекса. 

— Не переймайся. Пунктів багато, проте, не всі вони такі страшні, як ти думаєш. Зараз перейдемо до того, чого немає в договорі Роуз, але є у твоєму. — О, це вже щось цікаве. Мабуть, саме через це він і попросив дівчат покинути кабінет. — Пункт №101, — наголосив брат. Здається, навіть великий настінний годинник, який тут висить ще з часів палеоліту, перестав «цокати», щоб я почув кожну літеру, яку вимовив мій брат за останні 5 секунд. 

Проте, його слова стали для мене зеленим світлом, щоб відкрити ту теку. Зараз я відчував себе хлопчиком, який прибіг до ялинки, щоб розпакувати подарунки, які приніс мені Санта. Проте, старенький у червоному костюмі зазвичай приносив мені щось хороше, а не договір з обмеженням моїх прав у власному домі!

Я швидко пролистав декілька сторінок і зупинитися на пункті №101, який був виділений жирним шрифтом і біля нього стояв знак оклику. Нічого собі! 

— Не доторкатися до Розаліни без її дозволу. Ніяких сексуальних зв’язків (ВИКЛЮЧЕННЯ: лише з дозволу самої дівчини)! — Здається, мої брови полетіли далі, ніж супутники Ілона Маска, через невимовне здивування від прочитаного. Моя реакція насмішила брата. Я відчував себе клоуном в цирку зараз. 

У моїй голові роїлося безліч думок. Спочатку мені було байдуже, бо я не збирався спати з нею, а потім з'явилося роздратування від цієї несправедливості. Відколи це я погоджувався на те, що ніхто не буде враховувати моїх бажань? Чому лише вона буде вирішувати це? 

— Лео, коли прийдеш додому, то випий трохи заспокійливого. Ти занадто напружений, — промовив до мене Алекс, тримаючись за живіт. Мені захотілося, щоб бурулька, яка зараз звисала з даху сусідньої багатоповерхівки впала прямо йому на голову й він перестав ржати.