29.

Похорон Степана Васильовича став майже подією місяця. Всі сусіди, друзі та близькі знайомі зібралися провести його в останню путь. Навіть прийшов Валерій Прилуцький з сім'єю, хоча вони взагалі не спілкувалися з батьком останнім часом. Рита старалася допомагати Андрію у всьому, тому що він повністю взяв на себе обов'язки за поховання батька. Андрій всі ці дні був схожий на примару. Було видно, що він дуже важко переживав смерть батька. В ніч на похорон Андрій майже не спав і Рита теж. Вона просто обійняла чоловіка й цілу ніч лежала біля нього. Горе панувало у будинку, тому що Степан Васильович був дуже хорошою людиною. Всі це розуміли, тому й дуже сумували. Рита сама дуже шкодувала за свекром. У них склалися дуже хороші стосунки. Він був для неї наче названий батько. Завжди підтримував й направляв порадами. Завдяки йому Рита потрапила у цей будинок і зустріла Андрія. Якби не Степан Васильович вона б так і залишилася жити зі своєю мачухою у маленькій квартирі на окраїні міста. Хоча Рита дуже любила свою мачуху й завжди знаходила з нею порозуміння. Та Степан Васильович дозволив їй опинитися у казці, де вона знайшла свого прекрасного принца. 

– Рито, ти чого тут розсілася? Допоможи Галині Тимофіївній накрити на стіл, - до кухні увійшла незадоволена Віталіна. Ці декілька днів після смерті Степана Васильовича вона наче оскаженіла. Хоча на самому похороні вдавала вдову, яка дуже скорбить. – Вже всі гості зібралися? 

– Рито, стіл потрібно накривати до того як почнуться поминки. Чи тебе потрібно вчити? - гаркнула Віталіна. 

– Я знаю, просто мені стало цікаво чи є у нас ще трохи часу? – Якщо ти й далі так сидітимеш без діла, то гості сядуть за порожній стіл. 

– Не хвилюйся, все буде зроблено. Ми з Галиною Тимофіївною справимося. 

– Так вже краще. До речі де твій чоловік? Мене вже всі питають, - поцікавилася Віталіна.

 – Не знаю. Востаннє я бачила його на кладовищі, - відповіла Рита. 

– Завжди цей Андрій десь подінеться, коли він мені особливо потрібен, - пробурмотіла Віталіна й вийшла з кухні.

 – Не звертай уваги на Віталіну Михайлівну. Вона теж по своєму переживає смерть чоловіка, - сказала Галина Тимофіївна, коли помітила, що Рита засмучена. 

– Ви маєте рацію. Тим більше Віталіна вагітна, а тому дуже вразлива, - промовила Рита й на мить подумала, якби їй хотілося мати дитину від Андрія. Маленьку радість та частинку коханої людини.

 – Рито, ти себе добре почуваєш? - запитала Галина Тимофіївна. 

– Так, звісно. Мені трохи важко змиритися зі смертю Степана Васильовича от напевно і все.

 – Тоді добре, а то ти якась занадто бліда. Якщо тобі стане гірше, ти скажи. Рита кивнула й взялася за роботу. 

Взагалі останнім часом вона й справді почувалася не дуже добре. Її кидало то в жар, то в холод, або ж взагалі темніло перед очима. А кілька днів назад Рита втратила свідомість. Саме у той день, коли помер Степан Васильович. Можливо й справді варто звернутися до лікаря? Рита швидко відмахнулася від дурних думок продовжуючи нарізати дрібно холодні закуски до столу. Через годину вже всі гості зібралися й сиділи за великим столом. Було багато розмов і згадувань про Степана Васильовича. Тому що всі присутні глибоко поважали покійного. Прилуцький на диво почав втішати Віталіну. Його син про щось розмовляв з Андрієм. Рита дивилася на все це й розуміла, що зайва на цьому заході. Андрій та Віталіна приймали співчуття та навіть сиділи разом. Хоча для всіх їх об'єднувало спільне горе. Рита відійшла від столу й присіла у самому кінці. Вона просто спостерігала за тим що відбувалося. Раптом позаду себе вона відчула якийсь рух. Рита обернулася й побачила перед собою Матвія. 

– Привіт, Рито, як справи? Вибач, що не підійшов до тебе раніше. Не як не було змоги, - почав виправдовуватися Матвій. 

– Навіщо? 

– Що навіщо? - не зрозумів Матвій.

 – Навіщо тобі до мене підходити. Краще підтримай Віталіну, вона все-таки подруга твоєї сестри, - промовила Рита й відвернулася. 

– Рито, ти що образилася на мене? - Матвій підсів до Рити ближче.

 – Ні, просто зараз не час для люб'язності. Помер член нашої родини. Нам всім дуже боляче, - констатувала Рита. 

– Рито, не зрозумій мене неправильно, але чому ти не поряд з Андрієм? Коли у нього таке горе? 

– Андрій знаходиться у колі рідних і близьких. Йому потрібно з ними розділити цю втрату, - тихо промовила Рита. 

– Хіба не ти для нього найважливіша людина у світі? 

– Зараз ні. Але я не ображаюся, тому що розумію його.

 – Ти хороша дружина, Рито. Андрію дуже пощастило, - посміхнувся Матвій. 

– Дякую, Матвію та я, мабуть, піду. Галина Тимофіївна чекає мене на кухні, - Рита піднялася й швидко пішла геть, щоб не підтримувати розмову з Матвієм.

 – Бувай, до наступної зустрічі, - махнув Андрій.

 Пізно вночі втомлена Рита ледве дійшла до ліжка. Вона лягла біля Андрія й поклала свою руку йому на живіт. Андрій міцно спав. Рита довго роздивлялася його милуючись правильними рисами обличчя. Жінка ніжно торкнулася пальцями його губ й Андрій трохи поворухнувся уві сні. Рита ще раз провела пальцями по його щоці й відчула тепле дихання чоловіка. Але раптом він схопив її за руку й потягнув на себе. Від несподіванки Рита мало не втратила рівновагу. Андрій її міцно обійняв й притиснув до себе. Так їй довелося спати до самого ранку. Та вранці коли Рита прокинулася, то помітила, що Андрія вже немає. Швидко одягнувшись вона спустилася вниз до кухні.