4.

   Зрештою Андрій і Рита провели чудовий день. Рита виявилася доброю і чуйною дівчиною. 
Діти з задоволенням гралися з нею й раділи подарункам.  Андрій зрозумів, що вона набагато краща від своєї егоїстичної сестри. Та все ж таки він все ще кохав Віталіну, попри всі її недоліки.
Та й самому чоловіку дуже сподобалося допомагати хворим дітям. Робити комусь добро приносило Андрієві задоволення.
Додому вони повернулися пізно ввечері й Рита вже помітно кульгала на свою хвору ногу.
Інколи його навіть мучили докори сумління стосовно того чи правильно він вчиняє вплутуючи Риту у їхніх з Віталіною відносини. Але він тут же виправляв себе. Вони обидві одна одної варті.
Схоже насичений день втомив дівчину. Вона увійшла до будинку й одразу ж пішла до вітальні й присіла на диван. Андрій пішов за нею услід.
– Андрію, дякую за допомогу. Для мене це дуже важливо, - промовила з важкістю у голосі Рита.
– Будь ласка, якщо вирішиш поїхати ще раз дай мені знати, - сказав Андрій.
– Добре, обов'язково.
– Рито, а як давно ти живеш у цьому домі?
– Вже пів року. Як захворів Степан Васильович, то моїй сестрі стало важко одній з усім справлятися. От вона й покликала мене....
– Віта завжди була трохи егоїстичною. Та експлуатувати власну хвору сестру? Такого я від неї не чекав, - підсумував Андрій і подивився на Риту. Потім зрозумів, що бовкнув зайвого.
– Я не хвора. Не потрібно з мене робити інваліда, - обурилася Рита.
– Вибач, я не це мав на увазі. Просто хотів сказати, що ти не повинна бути у цьому будинку за прислугу.
– Віталіна та твій батько дали мені дах над головою. Я збираюся вступати до художнього училища. 
Гуртожиток мені не дадуть через певні причини. Тому на вулиці не залишуся.
– І все-таки поважай себе й не дозволяй нікому сідати тобі на шию, - зауважив Андрій і посміхнувся.
Він помітив, що Рита почервоніла й почала невпевнено перебирати пальцями. Здавалося ніби вона сама не вірить у себе. Це дуже дратувало чоловіка й він втішно поплескав Риту по руці.
Дівчина посміхнулася й хотіла щось сказати, але у їх розмову втрутилася Віталіна.
  – Яка ідилія. Ти вже Андрію геть глузд втратив на зло мені чіплятимеш мою сестру? Побійся Бога, вона ж і так нещасна, - ядовито мовила Віталіна.
– Віталіно, ти кудись йшла? Ось і йди своєю дорогою, - Андрій встав й погрозливо подивився на Віту.
– Як ти смієш мене виганяти у моєму будинку? - заволала Віталіна.
– Не забувай, що це і мій дім також, - наголосив Андрій. 
– Ну звісно, ти прийшов на усе готове й тепер мудруєш, а я душу вклала у цей будинок, - закричала Віталіна.
– Віто, заспокойся, я думаю Андрій не мав нічого поганого на увазі, - сказала Рита й підійшла до сестри.
– Не заспокоюй мене, ти нічого не розумієш, - зашипіла Віта й міцно стиснула кулаки так що Рита помітила на її долонях кров.
– Віталіно, краще йди потурбуйся про батька. Це тепер твоя турбота, - сказав Андрій.
– Щоб не заважати вам тут воркувати? Та знай Андрію, я дозволю тобі залицятися до моєї сестри тільки через мій труп. Ясно?
– Розслабся, мамочко, бо почнуть прибавлятися зморшки. Гляди виглядатимеш старшою ніж мій батько. А я робитиму те що вважаю за потрібне. І ніхто, а особливо ти, мені не наказ, - Андрій повільно розвернувся й покинув вітальню.
– Клятий Андрій, ти навмисно знущаєшся з мене, - крикнула Віталіна.
– Віталіно, люба заспокойся, - продовжувала Рита та Віталіна тільки зло подивилася на неї.
– Бачиш він все ще кохає мене, бо намагається мені досадити, - відповіла Віталіна й посміхнулася. 
Потім піднявши високо голову пішла до своєї кімнати.

****
    Андрій не спав всю ніч. Образа й злість мучили його зсередини. Він мріяв помститися колишній нареченій за її зраду. Він тисячі разів прокручував у голові ідею як  це зробити. Тому Рита була ідеальним варіантом. Він вирішив, що саме через неї й почне діяти. Віталіну доводило до божевілля те що він надавав знаки уваги Риті. Отже, він буде продовжувати у тому ж дусі. Більш того Рита й сама була не проти цього. Схоже серйозного кавалера у неї ніколи не було, бо вона поводилася з ним наче наївна дівчинка.
   Андрій був задоволений ходом подій і мав намір зробити життя своєї мачухи нестерпним.
Зранку Андрій поснідав й одразу ж поїхав до батька в офіс. Він вже дуже давно не був там. Та й на завод хотілося поїхати. Все ж це справа життя їхньої сім'ї.
Андрій приїхав до офісу й одразу ж піднявся до батька. Той розмовляв з кимось телефоном, але коли увійшов син повісив трубку.
– Андрій? Що ти тут робиш? Здається, ти не хотів мати нічого спільного з заводом, - промовив Степан Васильович.
– Я передумав, поки не продаватиму акцій доки не вирішу як мені жити далі.
– Справді? То може тобі розповісти про ноу-хау, які відбулися на нашому заводі?
– Цікаво? І що за ноу-хау?
– Я маю на увазі нове обладнання. Ми його повністю замінили, - відповів Степан Васильович.
– Ну тоді ходімо й ти все мені покажеш, - Андрій пропустив батька вперед й подумав про те як би було чудово взагалі не повертатися у минуле.
Коли Степан Васильович з Андрієм закінчили огляд цехів де вироблялося вино, то вони пішли на дегустацію нового сорту. 
Андрій пригубив трохи п'янкого напою й відчув легкий присмак гіркоти. "Наче жінка"- подумав він. Бо ж тільки жінка могла водночас дурманити й завдавати болю. 
Що ж тепер він знав, що довіряти можна тільки собі й нікому більше. Бо єдина вірна людина з якою  залишишся на все життя є ти сам.