Глава 3 «Очі кольору кави»

 — Я безмежно кохаю тебе, Метелику.

 Анетта провела рукою по щоці Брайана, що змусило чоловіка не абияк здивуватися.

— І я тебе. Понад усе...

За день до того...

 Томас жваво бігав стежками королівського саду. Яскраве сонце освітлювало своїми променями усю східну стіну палацу. 

 Анетта вкотре перечитала лист від короля Верфольда і не могла повірити своїм очам.

 — Як точно вони все розрахували. Ми ще навіть не спілкувалися на цю тему, а мені уже пропонують чоловіка.

 — Король Карл завжди був таким. Якщо він чогось хоче, то це буде досягнуто будь-яким шляхом. Лише одне він ніяк не може взяти під контроль, — Саймон зробив затяжну паузу, — принц Брайан. Він не підкоряється королю. Брайан хоче сам будувати своє життя.

 — Проте, здається, щось пішло не так, — Анетта підвелася і попрямувала до іншого кінця кімнати, — якщо він настільки волелюбний, то нізащо не погодився б на цю авантюру. Тут є інші, більш глибокі причини.

 — Саме так. І ми маємо використати ці причини на свою користь. Потрібно скласти взаємовигідний договір.

 — Я вирішу це. Але спочатку я хочу познайомитися з ним. Треба дізнатися хто він такий.

 — Думаю, ви знайдете спільну мову.

 Гучний дзвін замкової вежі сповістив про зібрання Королівської Ради. 

*******

 Анетта вже втретє переглянула звіти, що їх принесли сьогодні після обіду. Потрібно розпорядитися бюджетом, якого залишилося й так не багато. Недобудована школа в столиці, соціальна допомога, внесок для розвитку фермерства, фінансові проблеми у деяких лікарнях і борг сусідньому королівству — усе це ніяк не давало спокою принцесі.

— Сподіваюся що цей шлюб зможе вирішити хоча б половину проблем, — промовила дівчина сама до себе і знову поринула у світ паперів.

   Стукіт у двері змусив Анетту відірватися від  справ.

— Увійдіть.

Звичайно це був Саймон — єдина підтримка дівчини і єдиний, кому вона може довіритися.

— Ваша Високосте, щойно отримав звістку від Верфольда. Принц Брайан прибуде уже завтра.

— Чудово. Чим швидше це вирішимо, тим краще. У нас дуже скрутне становище, — сказала Анетта і поглянула у вікно, де миготіли останні сонячні промені, — і до речі можна і без цих офіційних звернень. 

— Гаразд. Тоді одразу хочу попередити тебе — будь обережною. Наскільки я знаю, принц не така людина, але все ж. Ти потрібна цьому королівству, як ніхто інший.

Анетта лише посміхнулася і кивнула, не промовляючи ні слова. Він був правий, вона знала це, проте ніхто не може керувати долею. І ніхто не знає що станеться з нами завтра.

    Наступного ранку усі метушилися. Вишукані страви, ідеально прибрані кімнати й ошатної прикрашений зал. Саймон особисто зайнявся організацією цієї зустрічі. Анетта ж гадала що якщо цей Брайан такий як про нього говорять, то йому буде все одно на усі ці прикрашання. Але ж статус потрібно підтримувати.

  Сьогодні Анетта вже була одягнена не в темні кольори. Вишукана сукня жовтого кольору, прикрашена численними квітами, вдало підкреслювала її фігуру, а елегантні прикраси робили її ще більш жіночною. Що б не говорила майбутня королева, в душі вона справді хвилювалася. Можливо це був їхній останній шанс. 

  До кімнати увійшла старенька служниця Маргарет і сповістила про прихід ще одного важливого гостя. 

  Містер Олівер уже чекав у саду на звичному місці.

— Ваша Високосте, — він галантно вклонився, — безмежно радий що Ви вирішили відновити тренування.

— Я також дуже рада. Сподіваюся, що ще не забула що до чого.

— Ну що Ви. Ви завжди були моєю найкращою ученицею.

 Вони схрестили шаблі і почалося тренування. І так, Анетта на відміну від інших молодих пані, захоплювалася бойовими мистецтвами. Вона, звичайно, не була професіоналом, проте володіти мечем могла. Ні король Роберт, ні королева Тереза не могли протистояти захопленням доньки. І лише пізніше стало зрозуміло, що саме це хоббі є для молодої королеви життєво необхідним. 

 Олівер ненадовго відійшов, але вже за декілька хвилин Анетта почула чиїсь кроки позаду. Вона знала що вчитель часто влаштовує спонтанні тести, аби перевірити швидкість реакції. То ж дівчина спритно обернулася в спробі звалити суперника, але раптом сама опинилася притиснутою до землі. Анетта поглянула вгору і наткнулася на бездонні карі очі, що різко потемніли, набуваючи відтінку вранішньої кави.

— Хто Ви? Негайно відпустіть мене! — заговорила дівчина, коли все ж таки відірвалася від споглядання незнайомця.

— Перепрошую, Ваша Високосте, — він нарешті звільнив Анетту,— просто рефлекси спрацювали.

 Він допоміг Анетті підвестися і вона змогла нарешті оглянути його в повний зріст. Високий, статний брюнет  з бездоганно укладеною зачіскою, що, мабуть, після невеликого протистояння, трохи забруднилася. Мужня статура та бездоганні риси обличчя поєднувалися в незнайомцеві, що ще більше розпалювало цікавість дівчини. Вона ще раз поглянула в очі чоловіка вже ховаючи свою розгубленість. 

— Прошу вибачення за цей інцидент. Не очікувала, що хтось захоче приєднатися до нашого тренування, — промовила Анетта уже м'якшим голосом.

— Насправді це я винен. Не потрібно було Вас лякати, — він зробив невелику паузу,— Не хотілося би щоб ми познайомилися саме так, але, нажаль, це вже сталося. Брайан — принц Верфольда.

 Чоловік вклонився здивованій дівчині. Проте Анетта швидко опанувала себе і простягнула руку для привітання. Брайан доторкнувся своїми губами до руки дівчини, залишаючи по собі тисячі електричних розрядів. Струм прокотився по тілу, не зважаючи на тканину рукавичок. І це відчула не тільки Анетта.

— Ваша Високосте!, — на подвір'я увійшла стурбована служниця, — Містеру Оліверу стало зле. Нажаль, тренування доведеться перенести.

— Гаразд. Потурбуйтеся про нього. Я навідаюся найближчим часом.

 Служниця злегка поклонилася і зникла за дверима замку. 

— Ви мабуть втомилися після поїздки. Пропоную пообідати разом з нами, — звернулася Анетта до Брайана, проте думками була зовсім не тут.