Глава 2 «Пункт перший»

  Вітер легко розгойдував гілки, порушуючи лісову тишу. Густий, непроглядний ліс, вдень, ставав сховком для тих хто ненавидів людський гомін та відчайдушно ховався від побутових проблем.

 Брайан впевнено крокував лісовою стежкою, залишаючи сліди на вогкій землі. Десь там попереду вже буде озеро, а далі простягнеться галявина, що відділяє територію замку від лісу. А потім шум, одвічні догани, чергові лекції про правильне життя і сварки. Але це все буде потім, коли закінчиться ліс. Ну а поки, можно неспішно милуватися краєвидами, вдихаючи свіжий аромат нещодавнього дощу. 

 Хлопець з легкістю осідлав свого коня і помчав на зустріч вітру. 

— Ваша Високосте, король бажає негайно бачити Вас, — забелькотів худорлявий чоловік і незмінний помічник короля Карла – Жак.

— І що цього разу? Нова дівчина? Чи може нове парі? Чи то ваші наглядачі вже сповістили про мої пригоди? — Брайан задоволено посміхнувся і, залишивши коня, попрямував до замку.

— Насправді це екстрена ситуація! Від цього залежить доля усього королівства! — виправдовувався Жак, емоційно розмахуючи руками.

— Жаку, не перебільшуйте. У батька навіть від мого одягу залежить доля королівства, — засміявся чоловік і, ще раз поглянувши на старого слугу, зник за масивними дверима.

  В кімнаті було, як завжди, світло. Дорогі масивні штори були навстіж розчинені, даючи змогу сонячним променям освітлювати кімнату. Король сидів на своєму звичному місці, перебираючи якісь незрозумілі папери.

 — Тату, Ви хотіли мене бачити? — безцеремонно запитав Брайан і сів на сусіднє крісло.

 — Хотів, Брайане. У нас невідкладна справа, тому прошу, дослухай до кінця, — Брайан лише мовчки кивнув, — Прийшла звістка що помер король Роберт. Ти й без того знаєш, що володіння Родезії дуже цінні. То ж ти маєш зробити все аби отримати їх.

 — Що за маячня? Я піду, сяду на трон і оголошу себе королем? Так Ви собі це уявляєте? І наскільки мені відомо у короля є спадкоємець....

 — Спадкоємиця. Зрозумів? Ти маєш одружитися з нею. І це моя умова для отримання спадку. Одразу після весілля станеш королем.

 Король, ніби нічого й не сталося, продовжив роздивлятися свої документи. Брайан лише втомлено провів рукою по обличчю і спрямував погляд у вікно.

 — Моя мати буде проти цього. Вам не вдасться...

 — Уже погодилася. То ж якщо ти справді хочеш стати королем, то виконаєш ці умови. Не хотів одружуватися сам, то нехай з цього буде якась користь, — король ліниво спустошив склянку з водою і знову повернувся до справ.

 Брайан розлючено вийшов з кабінету. Зараз його цікавила лише одна людина – королева Гвен. Чоловік різко відчинив двері в потрібні покої і обпалив поглядом усіх присутніх слуг.

 — Залиште нас, — він трохи пом'якшив тон і підійшов ближче до матері, — Навіщо Ви це зробили? 

 — Брайане, ти вже не маленький хлопчик. Тобі давно пора стати королем і...

 — І Ви вирішили що це ідеальний варіант?

 — Послухай. Твій батько ніколи в нізащо не відмовиться від своїх цілей. І навіть те наскільки я розумію політику, можу сказати що це буде дуже вигідно для нас, — сказала королева, а Брайан не міг повірити почутому, — Я ніколи не бажала тобі зла. Я хочу вже нарешті побачити тебе королем. І я ніколи б не погодилася, якби не бачила що для тебе це вигідно.

 — Що Ви маєте на увазі?

 — Майбутня королева Родезії – Анетта, дочка короля Роберта. Це не така проста дівчина, як тобі здається. Колись вона була одружена. У пари народився син, проте незабаром чоловік помер. Після цього їх розлучили якимось особливим обрядом. То ж я думаю що ви зможете домовитися, — королева владно сіла на крісло і продовжила розповідь, — Якщо вас обох влаштує фіктивний шлюб, то це вирішить усі проблеми.

 — Мамо, а якщо дівчина не погодиться? Я не збираюся проводити решту життя з кимось.

 — Погодиться. У неї є чимало причин на це. Домовтеся одразу, аби не виникало проблем. Я впевнена, що ти впораєшся з цим, — вона підійшла ближче до сина і поправила його комір, — Краспер має побачити справжнього короля.

 — Чому Ви робите це? Ви завжди казали мені про справжнє кохання та інші подібні речі. Що змінилося?

  Іскорки в погляді королеви згасли. Вона з сумом відвела погляд, ховаючи такі непрошені сльози.

 — Якщо не збираєшся одружуватися по-справжньому, то лише зроби так аби і в неї не було до тебе почуттів. Не розбивай життя невинної дівчини, — вона знову поглянула на Брайана, вже холодним та стриманим поглядом, — Тепер я хочу відпочити. Сьогодні надто напружений день.

 — Звичайно. Приємного відпочинку.

 Чоловік повільно покинув кімнату матері й відправився на пошуки Жака. Як не дивно, моторний помічник проводив дозвілля на кухні, куштуючи численні страви придворних кухарів.

 — Принце Брайане? Ви когось шукали? — запитав він, поспішно дожовуючи рагу.

 — Скажіть батькові, що я згоден. Але у мене є певні умови. Обговоримо це ввечері.

 — Ще щось? — містер Хантер уже був у повній бойовій готовності.

 — Я буду в бібліотеці. Нехай ніхто мене не турбує.

  Жак лише стримано кивнув і, провівши господаря, продовжив свій обід.

  Бібліотека завжди була особливим місцем для Брайана. Він ніколи не був прихильником нудних ліричних віршів чи то любовних романів. Його цікавили лише цінні папери, книги що передавалися від покоління до покоління, передаючи життєвий досвід предків.

  Брайан дістав з полиці величезний довідник, що припав пилом за стільки років. Він швидко віднайшов сторінку, де акуратними червоними літерами було виведено слово «Родезія». 

      « Першим правителем був Родріг Каппер...... Палац був зведений за наказом королеви Сецилії..... Заключили торгівельний договір...... Послання......... Нові землі..... За наказом короля Каспера.......»

  Брайан перегорнув величезну кількість сторінок. І лише на останній сторінці виявилася згадка про народження принцеси Анетти. Виявляється вона навіть на рік молодша ніж Брайан.