«Мені що, на коліна стати?»

– Ти дійсно думаєш, що це хороша ідея? – Настя ледве встигала бігти за подругою коридорами коледжу.

– Я не можу лишити це просто так! – Валерія не помічала нікого навколо, впевнено крокуючи до їдальні.

– Я все розумію, але може заспокоїтись треба спочатку… – дівчина ледве не впустила зошити з рук, коли в неї врізався хтось з першокурсників.

Валерія з такою силою штовхнула двері їдальні, що вони ледве не злетіли з петель. В ніс вдарив запах їжі, а в вуха – ще сильніший галас, ніж в коридорі.

– Савченко, чорт би тебе побрав! – дівчина стрімко наблизилася до столу, де сиділа купка студентів третього курсу.

– Ріденька, щось сталося? – один з хлопців, Сашко, обернувся до Валерії.

– Ти що собі думаєш? Яка я тобі «рідненька»? – дівчина нависла над хлопцем, міцно стиснувши спинку стільця. – Чому я маю отримувати від директора за твої викрутаси? Нащо псувати власність коледжу, придурок?

– Я просто хотів, щоб всі знали як сильно я тебе люблю, кицюнь, – вираз на обличчі Сашка нагадував благаюче цуценя.

– Ти негайно зітреш цей напис зі стін, інакше я клянусь, Савченко, я вб’ю тебе ось цими руками, – плечі дівчини напружилися, руки повільно стиснулися, а погляд став важким і холодним. Хлопець відчув як нігті впилися в спинку його стільця і важко ковтнув, відводячи погляд.

Валерія легенько штовхнула стілець назад і впевнено розвернулась, щоб піти, але Сашко схопив її за руку.

– То як щодо відповіді на повідомлення зі стіни? – він з надією дивився в очі дівчини. – Підеш зі мною на побачення?

– Ні, – вона вирвала руку з хватки Сашка і рушила до виходу. Хлопець побіг за нею, лишивши всіх глядачів цієї сцени додумувати варіанти розвитку подій як завжди.

Він наздогнав її вже в коридорі.

– Зупинись вже ну! Давай поговоримо! – Сашко різко подався вперед і встиг перехопити її за плече. Пальці стиснули тканину, зупиняючи рух. Дівчина не встигла зробити крок далі — її розвернуло до стіни.

Одним плавним рухом він притис її до холодної поверхні, не даючи відійти. Відстань зникла миттєво. Він стояв прямо навпроти, не відпускаючи її плеча.

– Досить мене відшивати, будь ласка! Я прошу лише одне побачення, а далі думай! – швидко пробурмотів Сашко. Його погляд бігав з боку в бік, а пальці вільної руки переминались від нервів.

– Я вже достатньо сказала, не дійшло? В останнє кажу, ні! – Валерія звільнилася від хватки хлопця і на мить завмерла, ніби збираючись з силами. Зробила крок убік, збираючись піти. А потім ще один – впевненіше. Її пряма постава рішуче віддалялася, залишаючи Сашка позаду.

– То може мені на коліна стати?! – випалив хлопець їй у спину. Слова врізалися на стільки, що змусили дівчину зупинитися.