Розділ 10

Я не замислювалася, чи зустріну коли-небудь Клейна. Не мріяла про це, не уявляла собі, не добирала красивих слів. Мені не хотілося його вразити, здивувати, змусити шкодувати, що покинув мене. Я випалила його з пам’яті, із серця і категорично заборонила згадувати. Його для мене не було, не існувало.

Остання коротка промова Яна багато років тому виявилася контрольним пострілом у голову й розчавила мене важким пресом. Починаючи будь-які стосунки, я щоразу підсвідомо боялася подібного завершення, інстинктивно програмуючи себе на невдачу.

Але якщо подумати логічно, то за дванадцять років ми не раз могли зіткнутися: десь в аеропорту, на модній виставці, театрі чи ресторані, як це трапляється у звичайних мешканців тримільйонного Києва.

Однак у моєму житті все встало з ніг на голову відтоді, як я познайомилася із цим пихатим індиком, і всі ці роки висіло догори дриґом. Тому як у нормальних людей не вийшло, і ми зіткнулися найнеймовірнішим, нереальним – і ще з десяток різних «не» – способом: ми зачали спільних дітей.

Господи! За що ти мене так покарав? Чому милий хлопчик на фото виявився мерзенним Яном Клейном? Чим я заслужила твою немилість? Чому ти вирішив наді мною так жорстоко пожартувати?

Можливо, Лора має рацію? Я пішла проти природи – і тепер розплачуюся за свою зухвалість?

Вдивляюся в обличчя синів. Невже вони виростуть схожими на біологічного батька й постійно нагадуватимуть мені про людину, яку я з такими труднощами забула? Сподіваюся, підлість і непорядність не передаються разом із генами.

Недарма я сумнівалася, чи варто писати або телефонувати Оксані! Наче відчувала, що нічим хорошим це не закінчиться. Добрий намір, як зазвичай, завів мене до воріт у пекло…

І якщо вночі я думаю про це лише фігурально, то вже наступного дня двері чистилища відчиняються переді мною, і чорний, як смола, кошлатий чорт завмирає у вітальному реверансі.

Мені телефонують із клініки репродуктології і запрошують до директора. Передбачаю, про що піде розмова, але гублюся в здогадках, що стало її причиною: вони прочитали одну з тих наклепницьких статей чи Клейн висунув їм претензії?

Обидва варіанти однаково ймовірні. Але якщо перший для мене досить безболісний, оскільки ніде не фігурувала назва клініки, то в другому доведеться серйозно потурбуватися доказами, що я не верблюд.

Тому що претензії Яна до клініки цілком зрозумілі. Він міг вирішити, що медики з необережності, помилки або якоїсь іншої причини розкрили таємницю особистості донора, і подати на них до суду, зажадавши компенсацію. А вони, своєю чергою, притиснуть до стінки мене, оскільки їхньої провини в розголосі немає.

І чим закінчиться цей спектакль – важко передбачити. У світі бізнесу все вимірюється грошима, навіть допомога ближнім. І нікого не хвилюють добрі наміри, не підкріплені шурхотливими папірцями.

Вирішую не відкладати на безвік, скасовую плани й одразу їду до клініки. Мої найгірші очікування виправдовуються: вранці тут побував адвокат Клейна й повідомив, що вони подали заяву до прокуратури й готують позов до суду.

Цього мені тільки бракувало…

Доводиться докладно розповісти, як усе було. Клініка – не винна. Але й моя вина – лише умовна. Я випадково вирахувала маму донора, навіть не його самого. І коли зустрічалася з Оксаною і віддавала волосся сина для експертизи, то не здогадувалася, що її син – не міфічний Слава Тульчинський, якого я зі свічкою в руках шукала, а Яніслав Клейн.

Тієї миті я була впевнена, що донора немає в живих, і розкриття його таємниці нікому не зашкодить, навпаки – допоможе матері знайти тіло сина… Тільки кого це тепер цікавить?

– Я вам вірю, – в голосі директора відчувається недовіра. – Але ви уявляєте, які в нас тепер через вас проблеми? І справа не тільки в грошах, які, ймовірно, вимагатиме донор, а й у репутації. А вона – неоціненна.

Він, звісно, перебільшує, адже назва клініки ніде не згадується. Однак Оксана знає цю клініку й навіть приходила розмовляти з директором перед поїздкою в Ізраїль.

Не сперечаюся. Занадто багато в цій історії невідомих. Розходимося на невизначеній ноті. Як бути далі? Однозначно наймати адвоката.

Доведеться особисто поговорити з Клейном? Робити цього зовсім не хочеться. Я прожила дванадцять років, не згадуючи про нього, і хотілося б прожити в невіданні ще мінімум шість разів по стільки ж.

Не будую повітряних замків і усвідомлюю, що саме моя інформація, передана його мамі, могла стати джерелом брудних статейок. У цьому – моя вина й помилка. Тому навряд чи вдасться вийти сухою з води, якщо справа дійде до суду. Мої претензії до Оксани, яка розпатякала комусь конфіденційну інформацію про сина, на жаль, можна заявити суто на рівні міжособистісних докорів. Вона не давала мені ні розписок, ні навіть обіцянки зберігати таємницю.

Доручаю помічниці знайти юриста з гарними відгуками. Планую подати заяву в прокуратуру й позов до суду. Не знаю джерела, але для початку готова судитися з виданнями, які опублікували ті брудні статті.

Наприкінці дня голова йде обертом від поточних справ і пошуку елегантного розв’язання проблеми з Клейном. Демон не з’являється. На листування з ним часу немає, але мені не завадили б його теплі короткі повідомлення, щоби підбадьоритися…