9.2

Насамперед змінила зачіску. Багато часу проводила в солярії та салоні краси. Оновила гардероб. Я не впізнавала себе й була в захваті від дівчини, яку бачила у дзеркалі. Періодично миготіла перед Клейном у клубі або на студентських тусовках такою запаморочливою красунею. Не надто часто, але максимально ефектно. Нехай бачить, від чого він відмовився!

Метаморфози помітили всі. Я ледве встигала відбиватися від шанувальників. Але Ян чомусь не реагував. Я акуратно намагалася привернути до себе увагу, однак він відштовхував. І мені б зупинитися, зрозуміти нарешті, що все скінчено і він не вартий мого кохання. Але, як заводна машинка, я вперто бігла дистанцію до кінця.

Лише згодом, запізно дісталася висновку, що неправильно сприймала сигнали, які Ян мені наполегливо подавав. Мене вводила в оману його делікатність. Він говорив:

– Яно, ти дуже гарна дівчина, але…

А я вперто блокувала слух та ігнорувала другу частину фрази. Була впевнена, що подобаюся йому й дивувалася, чому він більше не призначає мені побачень. Щоразу мені ввижалося, що ось-ось він повернеться. І я намагалася його вразити ще несамовитіше.

Своїми планами я ділилася тільки з Христиною – подругою і за сумісництвом одногрупницею. Але в неї досвід спілкування з хлопцями теж був невеликий, і вона лише захоплено усміхалася, коли я вкотре вбиралася, щоби блиснути десь поблизу з Клейном. Ми з Христею були впевнені, що рано чи пізно мій план обов’язково спрацює.

Одного разу в клубі мені ніби біс щось шепнув на вухо, і я осміліла настільки, що зайшла у віпку, де Ян сидів із друзями. Встигла тільки привітатися. Придумана заздалегідь фраза з поясненням, чому вони мають запросити мене до себе за стіл, застрягла в горлі.

Клейн був грубий. Сміявся наді мною. Кожне, навіть найзвичайнісіньке слово, хльостало по щоках гірше ляпасів і звучало образою.

– Досить мене сталкерити! Дай мені спокій! Ти по-нормальному не розумієш, що все скінчено? Якщо в тебе свербіж і сильно треба з кимось трахнутися, то ось, – махнув рукою, обводячи навколо себе, – проси будь-кого. А в мене на тебе більше не стоїть.

Скажи він це мені віч-на-віч, я б дуже засмутилася, але впоралася із собою. Однак перед друзями його короткий монолог звучав жахливо принизливо. Мене ніби вигнали голою на людну площу й дозволили кожному плюнути мені в обличчя чи навіть ударити.

Як дісталася додому – не пам’ятаю. У вухах не стихали хвиські фрази, сміх друзів Клейна і їхні вульгарні пропозиції.

Багато днів я пролежала в глибокій депресії, доки з деканату не зателефонували батькам і не повідомили, що я не з’явилася на іспити й маю всі шанси вилетіти з університету.

Тато кинув усі справи, і вони з мамою примчали рятувати мене. Батько ходив в універ, з кимось про щось домовлявся. Я була хорошою студенткою, і мені дали можливість все перескласти. Сесію я сяк-так закрила й поїхала додому, у гори – заліковувати душевну рану.

Карпати – моє місце сили. Там повітря унікальне, небо особливе й навіть зірки зовсім інші. Серед зелених пагорбів і високих гірських вершин, час немов завмирає, поступаючись місцем безтурботності та гармонії. Влітку луки прикрашені різнобарвним килимом диких квітів, а повітря просякнуте ароматом соснових і ялинових лісів, серед яких височіють стародавні смереки та модрини. Якщо рай на Землі існує, то він розташований саме там.

Того літа я багато гуляла. Іноді йшла на світанку на цілий день одна, забиралася на вершину з книжкою і насолоджувалася дивовижними краєвидами, гарніших за які немає ніде у світі. Часом ув’язувалася за старшим братом, коли він водив групи гостей готелю в гори на кілька днів.

Заспокоювалася, заліковувала рани, повертала впевненість у собі. Найстрашнішого болю завдавало пережите приниження. Коли думала, що доведеться повертатися на навчання, зустрічатися зі свідками моєї ганьби і якось дивитися їм в очі, ставало погано. Серце стискалося, у вухах з’являвся шум. Неодноразово подумувала змінити університет. Але амбіції перемогли – і я вирішила залишитися всім пліткарям на зло.

До Києва поверталася на початку навчального року як на Голгофу. Проте виявилося, що за літо про мою ганьбу забули. У всіх з’явилися нові турботи й теми для обговорення. Лише деякі особливо упороті заздрісниці намагалися мене дражнити. Було неприємно, але терпимо.

Клейну на очі я намагалася не потрапляти, щоб він знову не звинуватив мене в переслідуванні. Але однаково іноді ми перетиналися в коридорі. Він проходив повз, не вітаючись, ніби ми навіть не знайомі.

З чуток я дізналася, що він зустрічався з якоюсь відомою моделлю. Вона була трохи старшою і крутила ним як хотіла. Можливо, саме такий формат стосунків був Яну до душі. А я не ходила подіумом, не позувала напівоголеною перед камерами, не годилася на роль фатальної спокусниці чи владної пані.

Я і раніше не знала імені тієї моделі, а тепер тим паче не можу його згадати. Цікаво, це й була Анастасія Полякова, з якою він багато років був одружений? Оксана писала, що він із нею збирався розлучатися. Отже, не все так райдужно в його королівстві?

Я доклала багато зусиль, щоб забути Яна Клейна й позбутися комплексів, якими обросла після нашого розставання. Я не думала ні про нього, ні про те, що рано чи пізно ми можемо зустрітися. Просто викреслила його з пам’яті.

У тому хлопчику на фото не було нічого від хлопця, якого я кохала колись дванадцять років тому. Донора я вибирала за сукупністю важливих для мене характеристик. Але якби знала, що за стандартними формулюваннями ховається чоловік, який розбив мені серце, нізащо не зупинилася б на ньому!