7.2

На жаль, найгірші побоювання виправдовуються…

Варто мені повернутися додому, як до офісу заявляється колишня дружина. Внутрішньо я очікував цього візиту й навіть попередив свого адвоката про нові обставини. Але сподівався на цивілізовану розмову, а в ідеалі – зустріч не з нею самою, а з її представником.

Хоча коли ми з Настею востаннє говорили, як нормальні люди? Здається, здатність розв'язувати питання без скандалів ми втратили задовго до того, як розійшлися.

Жахливість ситуації полягала в тому, що спочатку це не здавалося чимось протиприродним. Покричали один на одного, спустили пару, помовчали тиждень-другий, а потім усе поверталося на круги своя навіть без бурхливих примирень.

Згодом конфлікти траплялися все частіше, а мовчазний період ставав дедалі довшим. Зрештою ми взагалі перестали розмовляти й лише періодично лаялися. Це страшенно дратувало, псувало настрій і негативно впливало на працездатність. Тому одного разу я просто подав на розлучення і дав дружині тиждень на вивезення свого барахла з моєї житлоплощі.

Сам я з’їхав на цей час у готель. А коли повернувся додому, виявив усі меблі розламаними, дзеркала і скло побитими, одяг – порізаним, взуття – вимазаним фарбою. Нормальна людина навряд чи до такого додумалася б…

Шкода, що я тоді не наважився виносити брудну білизну на загальний огляд, не звернувся до поліції та не зафіксував збитки. Я просто хотів швидше зачинити двері в минуле, мріяв про розлучення і чарівний спокій, який нарешті запанував у моєму житті.

Настя влітає в кабінет як фурія і нависає над столом навпроти.

– Клейн, ти взагалі береги поплутав? Як це розуміти? – без привітання переходить у наступ.

– Ти про що? – прикидаюся дурником.

– Про те, що якась курка знесла від тебе яйце! І напевно, навіть не вона одна! Що ж ти мені не сказав, що ти своїх пуголовків роздаєш направо й наліво? Я б, може, теж у чергу записалася.

Принюхуюся – алкоголем не пахне. Можна було б поговорити спокійно і все пояснити. Якби вона була людиною, звісно. Але останнім часом я в цьому дуже сумніваюся.

– Настю, припини кривлятися. Тобі цей образ не личить, – вкотре фіксую неприємні метаморфози, що відбуваються із жінкою, яку я багато років шалено кохав.

Зараз навіть не віриться, що колись заради неї я був готовий на все. Цікаво, вона посміювалася наді мною, пліткуючи з подружками? Я, олень такий, навіть на стерилізацію погодився – аби окільцювати королеву.

Як я міг на це піти – окреме питання. Відповіді на нього в мене досі немає. Молодий був, зелений. Закохався до втрати осудності. Мозок відключився. Настя мене ніби приворожила. Без потойбічних сил, напевно, не обійшлося, хоча в цю лабуду я ні крапельки не вірю.

– Що, більше не подобаюся? – посміхається. – Придурок! Я була про тебе кращої думки! Ти мене тупо кинув. А я тобі вірила!

Так-так, ще сльозу треба пустити для посилення театрального ефекту. І цю жінку я кохав? Як? Куди я дивився? Про що думав? Адже вона не зараз такою стала, а завжди була. Інакше не послала б мене на вазектомію, а пила б таблетки, як усі нормальні жінки.

Але, як то кажуть, пізно пити боржомі, коли нирки відвалилися. Доводиться розгрібати.

– Сядь і заспокойся, – кажу грубо.

Як же вона мені огидна… До зубного болю.

Настя плюхається в крісло, закидає ногу на ногу, дивиться переможним поглядом.

– Я відчувала, що ти мене дуриш!

– Помовчи, – перебиваю. – У мене мало часу.

– Як заговорив…

– Так, перед тим, як зробити операцію, я здав свій біоматеріал у банк сперми. Тому що, подобається тобі чи ні, я вважаю злочином проти природи свідому відмову від відтворення потомства. Я говорив тобі про це багато разів, просив одуматися і знайти інший спосіб контрацепції. І я вирішив, що якщо ти така вперта чайлд-фрі, то мій біоматеріал може допомогти нормальним, – я навмисно роблю акцент на цьому слові, – жінкам народити дітей. Які до мене претензії? Ти просила зробити так, щоб у тебе від мене не було дітей. І я виконав твоє прохання. Про заборону на донорство не йшлося.

– Ти! Ти міг би мені сказати, що я можу спробувати теж твій донорський матеріал!

– А ти сама не знаєш, що існують такі клініки? Уперед! Вибери собі донора і спробуй завагітніти! Я тут до чого?

– Я хочу нормальну дитину, зачату природним шляхом, а не незрозуміло кого! Звідки я можу знати, кого вони там схрестять у цій пробірці?

– Настю, усі твої претензії мимо. Я – безплідний. Ти сама цього зажадала від мене. Ніяких дітей природним шляхом у мене бути не може. Шукай собі іншого оленя. Ще питання є?

Вона деякий час мовчить – мабуть, насилу переварює отриману інформацію. А потім починає верещати:

– Ти однаково заплатиш мені компенсацію за те, що обдурив і позбавив можливості мати дитину! Я цього так не залишу!

Яка ж вона все-таки дурна… І чому мене раніше це не дратувало?

Чергове засідання суду післязавтра. Я туди демонстративно не з’являюся. У мене не такі залізні нерви, як в адвоката. Потрібно бути надлюдиною, щоби пережити розлучення з божевільною і не рушити мізками слідом за нею.