Розділ 5

Мене то кидає в жар, то б’є озноб. Я вмію ухвалювати швидкі та правильні рішення. Неодноразово доводила це у квестах будь-якої складності. Але зараз мозок дає збої. Інтуїція перетворилася на буркотливу бабу з ПМС – їй усе не так.

Допомогти не можна пройти повз. Куди поставити кому?

Прагматик всередині вимагає, щоб не лізла, а повернулася до своїх справ. Оксана Тульчинська мені ніхто. Точно так само, як її син – не батько моїм дітям. Він – лише донор. Шмарклі й фантазії про тата й бабусю вигадав романтик. Але він у мене під забороною. Досить! Усі мої біди – від нього. Варто випустити на волю і почати дослухатися до його маячних примх, як я дістаю по лобі. Так було і дванадцять років тому, і неодноразово відтоді.

У підсумку романтик відправився на довічне ув’язнення в комору, а прагматик був призначений головним радником. Але, ймовірно, щось пішло не так. Тому що я переживаю за зовсім чужих людей і роздумую, а чи не пуститися в авантюру.

Недоречно згадується дорога в пекло, вимощена відомо чим. Чи не зроблю я непоправної помилки, якщо виставлю правду на загальний огляд? Страх стримує.

Демон, де ж ти? Мені треба знайти елегантне розвʼязання… 

Але він, як на лихо, сьогодні не відповідає.

Ігор попереджав, що в нього останнім часом дах на роботі поїхав. Але раніше він хоч зрідка з’являвся і писав, що зайнятий і відповісти не може. А тут – гробова тиша.

Злюся на нього. За понад рік спілкування звикла, що він завжди допоможе й дасть розумну пораду, хоч що б запитала, навіть щось абстрактне. І, головне, не вимагав вивертати перед ним душу і брудну білизну, на відміну від Кіри з Лорою. Та що говорити, якщо він практично народжував зі мною?

Не можу зосередитися на роботі. Відчуваю сильне хвилювання, ніби щось має статися. Не зрозумію, передчуття в мене добрі чи погані? Неодноразово заходжу в соцмережу. Коментарі під постом Оксани множаться. Душа розривається від страждань жінки.

Настає момент, коли я розумію, що вона будь-якої миті може полетіти, і тоді моя допомога запізниться. Рішуче заходжу в особисте листування. Набираю повідомлення, але всі слова виходять слизькими й невиразними. Коротенько описати причину звернення не виходить, а багато букв люди не люблять читати, особливо від незнайомців.

Натискаю на кнопку «зателефонувати». Відповідають не відразу. Щойно чую на іншому кінці «Алло», випалюю скоромовкою:

– Здрастуйте, Оксано. Мене звати Яна Мельник. Ви мене не знаєте. Я сьогодні випадково прочитала повідомлення про нещастя, яке трапилося з Вашим сином. Дуже співчуваю вашому горю.

– Дякую, – відповідає в ніс, мабуть, весь час плаче.

– Ви написали, що в сина немає кровних родичів, хто міг би допомогти провести експертизу ДНК…

Роблю паузу, щоб дати їй можливість відповісти. Не знаю, чи знайшла вона когось. Можливо, за відсутності рідні першої лінії, для встановлення особи підійде кузен або дядько, наприклад.

– Ні. Чому ви питаєте?

– Тому що я можу вам допомогти. Так вийшло… Загалом, біоматеріал можна взяти в моєї дитини, це його син.

– Що? Що ви сказали?

Повторюю, припускаючи, що вона не розчула або не до кінця зрозуміла сенс моїх слів. 

– Скільки дитині років?

– Вісім місяців.

За моїми прикидками, вона має зрадіти й розпитати подробиці. Адже це означає, що вона – бабуся і що в її сина є продовження, він залишив на Землі свій слід. Але після нетривалої затримки Оксана починає на мене кричати:

– Як вам не соромно? Навіщо Ви мені це говорите? Навіщо обманюєте? Яку мету переслідуєте?

– Жодної, просто хочу допомогти… – виправдовуюся, розгубившись від несподіваної агресії.

– Не брешіть! Навіщо ви мені зателефонували? Навіщо турбуєте мене? У Слави немає дітей. Він не може їх мати! Він – безплідний!

Відповісти не встигаю – звʼязок роз’єднується.

Зі здивуванням дивлюся на слухавку. Відмова спричинює непереборне бажання довести правоту, домогтися свого за будь-яку ціну. Надсилаю їй дитяче фото, яке мені дали в клініці, і пишу:

«На світлині – Ваш син? Він був донором сперми. Я робила ЕКЗ у клініці репродуктології. Упевнена, в їхній базі є всі необхідні підтверджувальні документи, якщо Ви сумніваєтеся».

«Так, на фотографії – Слава. Але це нічого не доводить. Я впевнена, що це – якась помилка, він абсолютно точно не міг мати дітей!»

«Однак... Ви можете не повірити мені й відмовитися. А можете спробувати. Вам вирішувати. Я напишу свій номер телефону про всяк випадок», – закінчую розмову, не бажаючи стукати в зачинені двері.

Не розумію, з чого вона взяла, що він не може мати дітей. Але здогадуюся, що син із матір’ю міг бути не до кінця відвертим. Батьки часто бачать картину життя дорослих дітей у дещо спотвореному вигляді. Наприклад, безплідною могла бути дружина, а син у такий спосіб вигороджував її перед мамою.

Страшна апатія навалюється важкою ковдрою. Я зробила все, що могла. Моя совість чиста. Якщо людина справді потребує, вона скористається допомогою. Якщо ж Оксана вважає за можливе впиратися, ймовірно, усе ще розраховує на інший спосіб розв’язання проблеми.