13

Ми йшли пониклі від того, що сталося. Раніше ми тільки поповнювали свій склад. Звикли, що з нами могли йти інші сталкери, вони гинули в аномаліях, їх убивали випадкові кулі, але втрат серед Рентгенів не було. А тепер нас стало на одного менше. Навіть якщо вважати, що Шпала був позбавлений статусу члена команди, він все одно був одним із нас. І це гнітило всю групу.

Дорога лежала через заболочені ліси. Такою місцевістю і без аномалій їдеш не самим швидким кроком, а в умовах Зони швидкість впала ще нижче. Не рятувала навіть чуйка Тарана на аномалії. Раз у раз під ногами починало плямкати і хлюпати. Добре, що хоч черевики були якісні і досі не пропускали вологу.

Взуття в Зоні - це окрема тема. Доріг тут немає, а там де вони є - по ним ніхто не точно не їздить, та й ходять теж. Всі ходять по сталкеровскім стежкам, бо на дорогах або купа аномалій, або великий шанс нарватися на засідку. І слава Богу, якщо засідку влаштували бандюки, а не місцева живність.

А по місцевих стежках бувалий сталкер ходить багато. Дуже багато! А в будь-чому далеко не втечеш. Тому навіть найбідніший сталкер в першу чергу має подбати про якісне взуття. А з огляду на тутешню болотисту місцевість і регулярні дощі, то не останньою вимогою до цього самого взуття буде його здатність максимально довго не промокати. Тому, як тільки у нових черевиків починає відвалюватися підошва і вони починають натякати своєму господареві, що не проти "поїсти", будь-який сталкер, який поважає себе, йде на дуже неприємну розмову до бариги. І барига буде готовий хоч кожен день давати сталкеру нові черевики, аби не мати таких проблем. Тому що барига, який продає неякісне взуття, не матиме клієнтів у Зоні. Навіть якщо його ціни будуть найвигіднішими, а його "точка" буде стояти на перетині всіх сталкерівські стежок.

Але відчуття було таке, наче всім дружно порвали черевики і туди залили всю воду Зони.

Поки ми пробиралися по заболоченому лісу, стало темніти. Блукати по поночі нікого з нас не влаштовувало і ми почали шукати найближче село для ночівлі. Спати в Зоні під відкритим небом справа марна, бо швидше за все прокинешся мокрий від дощу. В принципі, в якості місця для стоянки підійде навіть стара автобусна зупинка з дахом. Але в лісі автобуси не ходили. Ми були далеко від найближчої великої дороги. Зате на старих мапах було видно, що недалеко від нас повинні бути руїни села Запілля. А в селі завжди знайдеться хоча б один будинок із дахом в якому можна нормально, по сталкерівським мірками, переночувати.

Після ще години блукання по нічному лісі ми все-таки вийшли на залишки села. Точніше, на залишки місцевого колгоспу. Колишні курники непогано збереглися. Хоча навколо них були скупчення аномалій, всередині будівель було доволі "чисто". Там навіть фон не був вище, ніж на вулиці, що було досить рідкісним явищем в Зоні.

Розташувавшись в одній із кімнат незрозумілого призначення, ми вирішили, що будемо спати по двоє. Першими повинні були спати я і Тихий. Через три години перезмінка ще на три години і вихід в сторону нашої бази.

Хоча у мене був не найкращий настрій і в голову лізли не найприємніші думки, я вирубився практично моментально. Тихий аналогічно. За той час, який ми провели в Зоні і за ту кількість рейдів, які пройшли, ми звикли провалюватися в сон, як тільки потрапляли в безпечне місце. Якщо не вміти відключати мізки в таких умовах, то недовго цими мізками і поїхати. Зона знає чимало психів, у яких дах потік від довгого перебування в ній. Саме від самої Зони, а не від впливу пси-випромінювання, якого тут не менше радіації.

Після перезміними з Тихим сиділи мовчки біля багаття, який Хам з Тараном розвели не так щоб зігрітися самим, скільки для того, щоб висушити речі. Хворіти в Зоні дорого, а кожен раз бігати до болотного Доктора майже мароно - знайти складно, а допомагає він в першу чергу тільки смертельно хворим. І для нього, на скільки я чув, запалення легенів не є причиною допомогти хворому. Більшість просто лікується горілкою і злягає потім з цирозом печінки.

Дочекавшись ранку, ми підняли Тарана з його новим другом і висунулися далі в бік Агропрому. Вночі ми забрели в самісіньке болото. На мапах його не було, але село стояло посеред заболоченої місцевості. Того диви, ще й бійців Чистого неба знайдемо.

Хлюпаючи добрих три години по мокрим усюда, які заросли очеретом, ми таки вийшли до схилу яру, за яким повинен був стояти самотній промисловий комплекс НДІ Агропрому. Що там виробляли - незрозуміло, оскількице був секретний завод, на кшталт тих, що евакуювали після аварії 1986-го року. Колись то там була база нейтралів, які під проводом сталкера Ореста допомагали долгівцям утримувати цей район від атак бандитів. Але після відходу бійців Вороніна за цей комплекс воюють сталкера, бандити і військові, які влаштувалися на колишній базі Долгу, в самому НДІ.

Знаючи про досить активні бойові дії в цьому районі, нам довелося рухатися ще обережніше, ніж якби ми йшли по полю, засіяному аномаліями. В першу чергуми боялися зустріти військових: вони озброєні непогано і навіть люблять викликати в цей сектор “вертушки”. А нам зайва конфронтація була не потрібна, ми просто хотіли пройти повз.

Але пройти непоміченими у нас не вийшло. На нашому шляху був польовий табір бандитів. Хлопці, схоже, захопили наметову стоянку сталкерів і щось активно обговорювали на фені. Обійти їх непоміченими було майже нереально - з одного боку нам потрібно було піднятися на стрімкому яру, а з іншого Таран відчув аномальне поле і, пробираючись між аномалій, ми так само видали б себе. Вибір був один - скористатися моментом несподіванки і перебити їх швидко, поки ті не здійняли галас.

- Хам, цього разу стріляй напевно, - повчав я його перед атакою. - Спочатку працюємо ми з Тихим, Таран вступаєш в разі кіпішу, Хам дивишся, щоб нам ніхто в жопу не зайшов.

Діяли чітко. Як завжди. Я чекав поки Тихий підійде на максимально близьку дистанцію для ефективної стрільби пістолета. Коли йому залишилося метрів 15 до найближчого намету, я зняв першого бандита, який виставив голову над ним.